Вкрадена демоном

 Але тишу вирішив перервати П'ятий.

- Тобі сподобався мій сюрприз.

- Та, ти мене здивував.

- Я радий що тобі подобається це прогулянка.

- А ти виявляється не такий вже і злий як виглядаєш.

- Хах бачиш можу бути і таким.

- А взагалі чуму ти себе так поводиш з іншими? Бо виявляється ти вмієш усміхатися, сміятися і навіть приймати свою провину.

- Ну ми від природи повинні бути такими я ж все таки демон.

- Але зараз ти спокійний і веселий. І по тобі було видно коли ми купалися ти виглядав...

- Як?

- Виглядав щасливим

- Мене цього навчив батько він демон і казав, що повинним бути таким злим туму що демон і я навіть старався таким бути, але коли біля тебе мама ангел так світала, весела я не міг бути злим. З нею мені було так комфортно, так затишно. Але після її смерті я став злим і я пообіцяв собі що ніхто не заслуговує моєї посмішки на лиці крім мами. Як ти уже знаєш в мене є брат ангел він усього на 6 хвилин мене старший і я думав що мама мене ніколи не полюбить, не буде любити так як Маркуса тому що я демон. Але ні вона весь час мене підтримувала вона любила нас однаково. Ніколи ненавиділа мене, завжди любила. Батько весь час був до нас з Маркусом суворий ніякої ніжності чи турботи, але мама просто сяяла. Вона і Маркус єдині хто були у мене. Але тепер тільки залишився Маркус.

- Оу пробач я не хотіла...

- Нічого це вже у минулому

П'ятий дуже засумував згадавши це. Ти хотіла його підбадьорити. Але ти помітила, що ви йдете зовсім іншому напрямку не додому.

- Ем часом дім не іншому напрямку. – збентежено сказала ти

- Та ти права і іншому, але я хочу тобі ще дещо показати. Думаю тобі сподобається.

- Ще один сюрприз?

- Можна і так сказати.

- Скільки ще тих сюрпризів буде?

- Мільйон

- Мільйон, хаха ти жартуєш?

- Ні чесно

- Ну я перевірю!

- Хаха добре

- Знаєш ти про мене усе знаєш, а я про тебе майже нічого. Розкажи щось про себе.