І знову він...

7 частина

Від Саши:
Ранок. Я прокинувся та не побачив біля себе Лілі. Подумав, можливо, вона прокинулась раніше, та пішла готувати сніданок. Обійшовши весь будинок, я зрозумів, що її немає в дома. Напевно, поїхала кудись терміново, та скоро повернеться. Але ж ні…
Ідучи назад у спальню, на столі я побачив записку.
*Записка*
«Ця ніч була помилкою. Ти ж розумієш, це все було на емоціях. Я не знаю, які почуття у мене до Влада, і до тебе. Вибач…»
Сівши на диван, я зніяковів. Я не міг повірити своїм очам. Що я тільки що прочитав? Як так? Не могла вона так зі мною вчинити. Ми провели разом чудову ніч. Їй все сподобалось, а тут ця записка.
Подзвонивши до Лілі, я лише почув «В даний час абонент не може відповісти на ваш дзвінок»…

Від Лілі:
Прокинулась я доволі рано, Саша ще спав, та це й не дивно. На годиннику лише *05:26. Всередині було якесь незрозуміле відчуття. З однієї сторони, це була найкраща ніч в моєму житті, а з іншої…нами керували емоції, і нічого більшого. З такими думками, я все ж таки піднялась з ліжка та тихенько, щоб не розбудити Сашу, взяла речі та пішла з кімнати. Наливши собі стакан води, я сіла за стіл. Зібравши всі свої думки до кучі, все-таки наважилась написати записку. Залишивши її на столі, я зібралась і поїхала на роботу. Сівши у машину, я одразу вимкнула свій телефон, тому що розуміла, коли Саша прочитає записку, буде обов’язково дзвонити. Дорогою мене не покидали думки про Сашу, про цю ніч. Я не розумію, що між нами. Я просто заплуталась…

На роботі у мене було багато справ. Та це і добре, подумала я. Зможу відволіктись від думок, та щей закінчу проблеми з документами.
Робота кипить. Як тут я чую стук у двері.
— Добрий ранок. Можна?
—Так звісно.
—Лілія Юріївна, там до вас прийшов якийсь хлопець.
—Хто саме?—насправді, я одразу зрозуміла, хто це може бути, але вирішила все-таки уточнити.
—Не знаю. Він не сказав свого ім’я. Але лице дуже знайоме, можливо, я його десь раніше бачила.
—Я зрозуміла. Скажи, щоб зачекав декілька хвилин.
—Добре.

І навіщо він прийшов? Що я йому скажу?
В цей момент, до мого кабінету вривається Саша, зі словами:«Ви що не розумієте, мені терміново!»
Я не здивувалась, це схоже на його характер, але ж я попросила зачекати.
—Саша, що ти собі дозволяєш?
—І тобі доброго ранку. Як це розуміти?— в руках у нього була записка.
—Там все написано. Чи може щось незрозуміло?—різко відповіла я, ледве стримуючи сльози.
—Нічого незрозуміло. Ми провели прекрасну ніч, нам було добре разом. А тут я вранці прокидаюсь, і замість тебе знаходжу записку.
—Це була помилка. Вибач…

Після цих слів, я вийшла із кабінету, а Саша лише провів мене поглядом.

У Саши:
Цілий день я телефонував та писав Лілі, але все було марно. Я вирішив поїхати до неї в офіс, але й там ми так і нормально не поговорили.
Весь день у мене в голові була думка. Я не знав чи потрібно це чи ні.
Але все ж таки вирішив поговорити з Владом. Я пішов на важливий, але і в той момент дуже складний для мене крок. Я розумів, що можливо для Лілі це буде погано, але я не міг по-іншому.
—Привіт Влад, це Саша. Нам потрібно поговорити