І знову він...

9 частина

Від лиця Лілі:
Я прокинулась вранці, Саша ще спав. Як він мило спить, подумала я. Вирішивши приготувати сніданок, я пішла на кухню. На моє диво, у його холодильнику було багато продуктів, з яких можна щось приготувати. Я вирішила зробити сирники, пам’ятаю ще зі школи, він їх любить.
Цілий ранок я думала над вчорашніми словами Сашка: «я тебе кохаю до сих пір..все ще тебе кохаю». А як же ж Настя, і що це було стільки років?
Мої думки перервали його слова….

*Від лиця Саши:
Я прокинувся, Лілі біля мене не було. І я знову згадав той ранок, ту записку, ці емоції, те розчарування.
Тут я відчув дуже смачні аромати. Я зрозумів, що вони надходять з кухні.
Одягнувшись, я пішов туди. На кухні я побачив Лілю, яка щось готувала. На моє «Доброго ранку» вона нічого не відповіла, що знову на щось образилась, подумав я.*

—Доброго ранку,—вже підвищеним голосом говорив Саша.
—Добрий ранок…
—Де літаєш?
—Що?— не одразу зрозуміла я
—Про що задумалась?—вже сміючись сказав Саша.
—Та не важливо. Зараз вже будемо снідати.
—А що це так смачно пахне?
—Сирники. Я пам’ятаю, як ти їх обожнював у шкільній їдальні.
—Так, це важко забути.
Ми посміялись, та сіли снідати. За їжею, ми розмовляли про все на світі, мені було з ним комфортно.

—Дякую, все було дуже смачно!
Ліля лише посміхнулась….Забравши тарілки вона почала їх мити, як тут чує «Ай». Обернувшись, Ліля побачила Сашу, який тримався за спину.
—Саш, що сталось?
—Та тільки встав з стільця, і спину щось защемило,— говорив Саша, тримаючись за спину.
—Може щось серйозне? Потрібно до лікаря,–розгубленим голосом сказала Ліля.
—Ні. У мене інколи таке буває, я ж футболіст, чи ти вже забулась?
—Ну добре, тоді йди лягай. А я поїду на роботу.
—Як? Ти зі мною не залишишся? А раптом мені стане гірше?
—Ти ж начебто казав, що у тебе таке буває.
—Ну так, але…—опустивши очі сказав Саша.
Ліля зібралась і поїхала на роботу.

Від лиця Лілі:
Дорогою на роботу, я думала тільки про Сашу. Як він? Чи болить у нього ще спина? Чи потрібно все-таки до лікаря? Ну і звісно його вчорашні слова теж не виходили з голови.
Весь день ми були на зв’язку з Сашком. Йому ніяк не ставало краще.
Закінчивши всі справи, на моє диво, дуже швидко, я зібралась та поїхала додому.
Приїхавши, біля вхідних дверей я побачила букет квітів, і записку.
*записка*
«Для найкращої дівчини❤️
                                P.s. Саша»
Після прочитаного мені стало дуже добре на душі. Я зрозуміла, що все-таки існує людина, якій я важлива.
Зробивши всю домашню роботу, я вже хотіла їхати до Сашка, але помітила на столі документи, які я повинна була розглянути, ще вчора. Зрозумівши, що сьогодні не вийде поїхати до Сашка, я подзвонила до нього. Розказала всю ситуацію та пообіцяла приїхати вранці.

У Саши:
Спина боліла до сих пір, напевно, все-таки щось серйозне. Я чекав вечора, так як повинна була приїхати Ліля. Але близько дев’ятої, вона зателефонувала, та сказала, що зможе приїхати лише вранці. Я розумів, що у неї є свої справи та вона і так багато часу проводить та піклується про мене. Звісно мені це дуже подобається. З болем та з думками, що вранці ми побачимось, я заснув.

Від лиця Лілі:
Ранок. Я прокинулась досить пізно. З думок не виходила спина Сашка. Зібравшись, я поїхала до нього додому.
Постукавши у двері, мені відчинив Саша. По його вигляду, можна було здогадатись, що спина так і не пройшла.

—Привіт, заходь.
—Привіт. Як спина?
—Та все нормально,– через біль говорив Саша.
—Я бачу, як нормально. Зараз поїдемо до лікаря.— серйозним голосом сказала Ліля.
—Ліль, справді не потрібно, вже все добре.
—Це не обговорюється.

Після цієї розмови, ми разом поснідали та все ж таки поїхали до лікаря.
У лікарні нам сказали, що нічого серйозного немає, але потрібно трохи побути дома та уникати тяжких тренувань.
Почувши ці слова, Сашко трохи засмутився, так як фізичні навантаження на тренуваннях йому дуже подобались.

Цей тиждень пройшов дуже швидко. Кожен день ми проводили разом, я допомагала Сашкові та забула всі свої проблеми. Мені було добре з ним.
Але я не могла зрозуміти, що все-таки між нами…