І знову він...

15 частина

Пройшло декілька місяців. Пара живе разом. Життя було у них ідеальне, ніяких скандалів, непорозумінь.
У Лілі з’явився новий грандіозний проект.
У Сашка було багато матчів, більшість з яких закінчувались перемогою на користь Динамо.
Настав день, коли Сашко повинен їхати до Туреччини на матч. Для пари це звичайна ситуація. За ці місяці, хлопець дуже часто їздив на пару днів на матчі в інші країни. Ліля вже звикла до цього. Побажавши Сашкові перемоги на матчі, вони попрощались, та Ліля поїхала на роботу.
Вечір. Ліля готує вечерю та паралельно з цим,спілкується з Сашком у Telegram. У цей момент, дівчині прийшло повідомлення від її тітки.

*Повідомлення*
•Лілічка привіт, це тітка Наташа. Ми їдемо до Києва. Катя знайшла вакансію фотографа у столиці, тому ми переїжджаємо туди на півроку. Зможеш нам зустріти завтра о 18:45🙂•

Прочитавши повідомлення, у Лілі зник настрій. Ще з дитинства, дівчина не дуже любила свою двоюрідну сестру.

*Історія з дитинства*
•Майже кожного літа, Лілю та Катю відправляли до бабусі. Батьки вважали, що дівчаткам разом весело, вони майже однолітки ( Ліля на 1 рік та 4 місяці старша за Катю), тому мають спільні інтереси. Але було все не так. Так як Катя була менша, у неї було більше переваг. Також дівчина дуже любила все перебільшувати. Думала лише про себе, навіть у такому віці. Бабуся її жаліла та рідко коли проявляла такі ж почуття до старшої дитини. Не дивлячись на це, Ліля дуже любила свою бабусю.•

Впринцепі, з того часу нічого не змінилось. Катя стала ще більш егоїстичною людиною. Мама її дуже залюблювала. Після смерті батька, Катя впала в депресію, та мама намагалась будь-якими способами допомогти дочці. Жінка робила все, що заманеться дівчині та продовжує це робити і зараз. Саме через бажання Каті, вони і їдуть у Київ.

Від Лілі
Вечір. Я готую свою улюблену страву, переписуюсь з коханим та вже сумую за ним. Так, він поїхав лише на 4 дні, але для мене вони будуть тривати вічність. Тут мені приходить повідомлення від тітки.
Хм…дуже неочікувано,—подумала я. Прочитавши його, настрій одразу змінився. Ну ні. Чому саме в Київ? Чому саме зараз, коли у мене тільки налагодилось життя? Ці думки заполонили мою голову. Але з іншої сторони, у них крім мене немає нікого знайомого у Києві, я змушена їм допомогти.
Потрібно зателефонувати Каті та розпитатись все, але так не хочеться цього робити.
Ми розмовляли з сестрою близько 30 хвилин. Сказати, що мені було приємно з нею розмовляти, у мене язик навіть не повернеться. Вона розповіла, що перші дні поживуть в готелі, поки не знайдуть квартиру (*Хух, хоч одне радує, що вони будуть жити не у мене*). Розповіла, що закінчила навчання та тепер фотограф з вищою освітою. Що знайшла вже роботу, лише потрібно підписати договір про співпрацю. Хлопця у Каті немає, так як і друзів, тому вона вирішила змінити своє життя на краще, і переїхати у Київ.
Досі не розумію, чому саме Київ. Вони ж живуть за пару кілометрів до  Дніпропетровська. З цими думками я заснула.