Оповіді Тринадцяти королівств

Синій асфодель

Імріта гадала, що заблукала, зайшовши надто далеко в ліс. До останнього вірила, що от-от знайде шлях додому. Та поле, на якому росли оксамитово-сині квіти, які ніби поглинали бліде проміння призахідного сонця, не закінчувалося. Дівчина здригалася, коли маленькі квіти, схожі на зірочки, торкалися оголених ніг. Це було неприємно, хоч вона сама не знала, чому.

Синява квітів простягалася до самого горизонту. Не було ні клаптя землі, де б вони не росли. Синє море маленьких темних квітів нагадувало незвідану прірву, що от-от затягне у надра землі, якщо надто довго дивитися на нього.

Зненацька дівчина вгледіла знайому постать у чорно-синій мантії. Довге чорне волосся з окремими синіми пасмами було заплетене в косу. На блідому обличчі - мрійлива посмішка. Це був приятель Імріти, Асефал. До дивакуватого відлюдника ставилися з підозрою, та Імріта постійно знаходила час, щоб поспілкуватися з чоловіком. Він здавався їй надійним і дружнім, з ким було приємно вештатися на околицях лісу і збирати жолуді, а також шукати трави, бо приятель добре знався на лікувальних властивостях рослин.

- Асефале, ти теж тут опинився? - спитала дівчина. - Що з нами сталося? Куди тепер іти? Звідси ніби нема виходу...

- Дійсно, Імріто, ти не вийдеш звідси, поки я не захочу, - спокійно мовив Асефал, - бо це я відправив тебе сюди, відчинивши браму.

Дівчина спинилася за крок від нього, радість від зустрічі з другом змінилася неприємним здивуванням і тривожним відчуттям страху.

- Що означає, ти відчинив браму? - тихіше спитала Імріта, здригнувшись. - Ти говориш так, ніби ти...

- Чаклун, - спокійно закінчив Асефал.

Дівчина відсахнулася, знаючи, якими жорстокими бувають чаклуни. Недарма батько застерігав її й ховав, коли у королівстві з'являлися ці люди. А вона, сама того не знаючи, познайомилася з одним з них.

- Я чаклун Синього Асфоделя, - Асефал насмішливо вклонився дівчині, - та мене частіше величають чаклуном Смерті.

- Навіщо ти мене сюди привів? - відгорнувши з обличчя пасмо неслухняного темного волосся, Імріта намагалася не показувати, як їй страшно. Чаклуни Смерті були найбільш небезпечними в Тринадцяти Королівствах. Безпринципні й безсердечні, вони робили все, що заманеться. У Хессірі, де розташувався замок чаклунів Смерті, зникло безліч людей, а ще половина вимерла з невідомих причин. - Асефале, ми ж добре ладнали. Чому ти?..