Оповіді Тринадцяти королівств

Лицарка і крадійка

- Знову ти, нестерпна крадійко, - Тірвен стомлено зітхнула, дивлячись на постать, що втрапила в пастку, створену за допомогою магічного артефакту. Сяюча клітка активувалася спеціальним заклинанням, яке виявляло злодіїв, проте не спрацьовувало, коли коридором ходили мешканці замку й прислуга. - Що вирішила поцупити в її величності Асталеї цього разу?

Соларе, жінка в плащі й темному зручному вбранні, задоволено хмикнула й дістала з мішечка коштовності, які Асталея збиралася надягти на наступну виставку обладунків. Злодійка не виглядала переляканою чи засмученою. Вона не вперше попадалася капітанесі королівської варти, рудоволосій Тірвен. Лицарка походжала у нічній напівтемряві, осяяна лише світлом, що струменіло від ґрат. Але навіть зараз волосся Тірвен нагадувало бурхливе полум’я. Коротке й кучеряве, воно обрамляло м’який овал обличчя лицарки. Вона вся була закута в масивні обладунки. Соларе знала, що броня лицарок важка, навіть якщо її полегшити з допомогою артефактів. Тому подумала, наскільки ж сильна Тірвен. Певно, має міцні м’язи і гарне тіло. Тренується щодня. Крадійка закусила нижню губу і забула, де знаходиться, бо спробувала уявити капітанесу без обладунків.

- Ти взагалі мене чуєш? - не витримала Тірвен, котрій набридло постійно ловити вперту злодійку. - Якої Пітьми ти щоразу попадаєшся? Ти, професійна крадійка, яка колись пробралася в замок чаклуна і обчистила його скарбницю. Чаклун досі не знає, хто це зробив. Ти відволікаєш мене від чогось серйознішого? Зізнавайся!

Соларе кинула крізь ґрати вже не потрібні коштовності й зняла каптур. У неї було худе трикутне обличчя, засмагле від постійного перебування на сонці; блакитні, ледь розкосі очі; обрізане абияк коротке чорне волосся; виразні губи — тонкі, проте чітко окреслені.

- Що ви, капітанесо, - посміхнулася Соларе. В неї був м'який шиплячий голос із приємним західним акцентом. - Я б не стала йти на такий серйозний злочин. Тим більше, я завжди працюю сама.

- Тобі могли заплатити за співпрацю, - кинула Тірвен, спинившись. Соларе захотілося сісти на встелену килимом підлогу й милуватися жінкою, котра нагадувала Великодушну діву Еліарі. Крадійка бачила зображення Фалівен в книзі, яку одного разу викрала з приватної бібліотеки Дагди. Зазирнула з цікавості. І на одній зі сторінок вгледіла діву в обладунках. Обличчя Еліарі ховав суцільний шолом. Ніхто не знав, як виглядала Великодушна діва землі, проте Соларе подобалося думати, що капітанеса Тірвен могла би стати достойною володаркою металів.