Оповіді Тринадцяти королівств

Опівнічний чай

- Ваша величносте Наріане, - до короля, котрий спостерігав, як від'їжджають важкі масивні карети володарів і володарок королівств, підійшла одна з лицарок Бріссагу в міцних обладунках і теплому плащі. Низько вклонившись, продовжила: - Її величність Тарінен просила підійти до конюшень. Або ж відмовити одразу. В неї мало часу.

- Веди, - король навіть не став роздумувати, чи правильно чинить. У Тарінен були вагомі причини лишитися в Естевені так, щоб її не помітили інші правителі.

Сувора володарка Бріссагу сідлала коня. Надто різко поправляла речі, не дозволяючи це робити вірним лицаркам. Підбитий хутром синій плащ із вишитим сонце-птахом у центрі робив її фігуру масивною й могутньою. Вона теж була в обладунках, принципово не надягаючи суконь на аудієнції.

- Володарко Тарінен, - озвався Наріан. Жінка озирнулася й облишила коня. Король Ардеванду помітив, що вона розлючена, бо губи Тарінен були міцно стиснути в тонку лінію, а брови насуплені.

- Як вам нинішня аудієнція, Наріане? - підкреслено ввічливо спитала королева Бріссагу. І сама ж відповіла: - Яке сране лицемірство! Замість того, щоб звернути увагу на великі проблеми у свого Дагдане аранье[1], його величність Фіннел пхає носа у справи Ардеванду. Йому, бачте, муляють дракони, яких він кілька десятків зим тому люто ненавидів, а тепер готовий радо прийняти на виховання. Садре да хіне[2], забери його Пітьма!

Королева Бріссагу обожнювала лаятися, хоча це не завжди було доречно. Наріан не хотів знати, що означають вимовлені бріссазькою слова.

- Я розумію, володарко Тарінен, що його величність Фіннел дозволяє собі зайве, але інші правителі висловили свою згоду... - почав чоловік. Північний зимовий вітер змушував його щораз здригатися від холоду. Король досі не звик до суворих лютих зим, що їх із Краю вічного льоду приносили Дикі вітри.

- Послухай, Наріане, - королева трохи заспокоїлась і говорила тихіше, - королі й королеви Тейрен Араньє готові погодитися з ким завгодно, бо їм нудно. Потім з ними розберемось. А Фіннел взагалі знахабнів, бо претендує на Топазову ущелину, відколи драконеси, що її охороняла, не стало. Його війська постійно вдираються на територію мого королівства. Довго це терпіти я не стану.

- Що ви хочете від мене? - спитав Наріан.

- Не погоджуйтесь на угоду щодо навчання драконів у Дагді, - з нічної темряви вийшли дві знайомі постаті — її величність Тінґвенда і його величність Брассенор. Обоє в тих же темних обладунках, в яких були на аудієнції. На нагруднику Тінґвенди вигравіюваний олень, а на нагруднику Брассенора - гірський кіт. Наріан знав, що королева Сагаресу і король Хессіра були брессеарі — бойовими побратимом і посестрою. Завжди разом. Завжди горою одна за одного. Їх ніби й не турбував колючий холод. Тінґвенда незворушно продовжила: - Якщо хоч один дракон опиниться в Дагді — миру в Тринадцяти королівствах настане кінець. Фіннел знайде спосіб зробити арділья своїм рабом. Оголосить війну сусіднім королівствам. Не забувайте — він щедро платить магам за службу.