Оповіді Тринадцяти королівств

Господар мертвих доріг

Все з самого початку пішло не за планом.

У маєток графа Вінса Людвіг потрапив надто пізно, коли магічні пастки від злодіїв вже були активовані. І Людвіг ледь не вскочив в одну із пасток. Йому вдалося втекти, проте пастка зчинила такий ґвалт, що чутно було на всю столицю. Тож злодію довелося квапливо забиратися, забувши навіть викрасти магічний артефакт, що його так жадав замовник.

Що ж, доведеться обрати інший час, знову планувати все до найменших дрібниць, додавши й те, що граф посилить охорону. Добре, що у Людвіга був повний план маєтку. Можна проникнути в будівлю іншим шляхом. Балкони хоч і засклені, та за допомогою склоріза чоловік проріже отвір, зробивши все без найменшого шуму. Варто запастися порошком, що виявляє магічні пастки, бо їхнє розташування змінять. Такий порошок коштував дорого, а Людвіг не любив розкидатися монетами. Тепер треба повідомити замовнику про подовження терміну виконання замовлення. Замовник лютуватиме, та що поробиш?

Опинившись далеко від графського маєтку, Людвіг перестав чаїтися. У темний час вулиці Маелоса були безлюдними. Густа темрява оповила сонне місто, і злодій бачив, куди йде лише завдяки спеціальному зіллю, котре ніби підсвічувало місцевість у потойбічний зелений колір. Зліва і справа від Людвіга вивищувалися кам'яні паркани, що ховали будинки вельмож. Замок її величності Тіндебранди, що височів над містом, зараз нагадував оселю чаклунів Смерті. Людвіг несвідомо пришвидшив крок, здригаючись від випадкового шуму - скрипу вивіски таверни, гучного гавкоту собак, далеких голосів із прочинених вікон, шарудіння щурів чи навіть власного серцебиття. Собаки ніколи не гавкали так голосно. Може, котрийсь вельможа вирушив на нічне полювання з собаками, а вони гавкотять? Злодій скрадливо озирався, намагаючись скоротити шлях крізь двори й арки, бо неспокій щомиті ставав сильнішим.

Лишалося минути останнє перехрестя центральних доріг, звідки тяглися шляхи на захід і південь до інших королівств. Саме там Людвіг зненацька вгледів постать. Висока й масивна, у дивному головному уборі і з маленькими птахами на округлих плечах, вона наче дивилася на злодія. Той завмер, відчуваючи, як від страху пересихає в горлі, а тіло наче кам'яніє.

Враз світ довкруг забарвився у попелясто-сірий з червоними вкрапленнями. Ці багряні кольори наче пульсували в такт чийогось серцебиття. Людвіг позадкував і зіштовхнувся зі стіною. Тоді, не розбираючи дороги, побіг назад, бо постать здійняла руку, що закінчувалася довжелезними тонкими пальцями, і вказала на нього.