Срібноголоса мандрівна бардеса Луанна знову прибула в Араванте. Ті мешканці міста, котрі знали, як солодко й ніжно співає бандуристка, як ненав'язливо полонить серце чуттєвими баладами, зібрались у просторій таверні, що її колись відкрила привітна Ніат - чорношкіра велетка з Полум'яних островів. Всі чекали Луанну, бо знали, що вона неодмінно сюди зайде. Ніат завжди радо вітала бандуристку, бо з її приходом всі столи були зайняті. Проте невеликий круглий столик зліва од шинквасу завжди був порожнім. Це було почесне місце Луанни.
Ніхто не знав, як насправді звати бандуристку. Луанною її охрестили, бо чистий спів нагадував древню, милозвучну й текучу, наче вода, мову луань.
Бардеса насправді не прийшла би в Араванте, незважаючи на те, що в Брегелі трепетно відносилися до митців. Луанна любила рідний Аранґар і нікуди б не поїхала.
Якби кілька зим тому, ще не будучи такою відомою й тільки закінчуючи майструвати бандуру, в Араванте Луанна не зустріла блакитнооку лицарку, котра завітала до Ніат випити елю. Вона була висока й міцна, а в темному волоссі вже сріблилася сивина. Обличчя лишалося замисленим, поки Луанна розглядала її, чекаючи майстра, котрий мав принести струни до бандури. Лицарка була у довгій кольчузі й синьому камзолі з вишитою золотою ластівкою - гербом королівства. На поясі кріпилися піхви з мечем і метальними ножами. А неслухняні кучері були перев'язані широкою шкіряною стрічкою.
Луанна не знайшла сміливості познайомитися з лицаркою. Тим більше, скоро до бандуристки підійшов майстер. А незнайомка до того часу пішла.
Та коли бардеса повернулася в Араванте вже з бандурою, то знову вгледіла лицарку в тій же таверні. Ніат якось сказала, що капітанеса кінноти Араванте Ґвіннара часто тут обідає. Жінка невибаглива, поводиться ввічливо, хоч має гучний голос, який спочатку може налякати. Лицарка - абсолютна переможниця всіх турнірів Брегелу, майстриня меча і гроза морських піратів. Луанна уважно слухала й розуміла - у неї нема шансів привернути увагу Ґвіннари.
Та відмовитися від споглядання гострого замисленого обличчя, обрамленого темними кучерями, було вище її сил. Тож Луанна взяла за звичку кілька разів на рік приходити в Араванте, аби заспівати у таверні Ніат.
Тож бардеса з пишним рудим волоссям, вбрана у шати зелених відтінків - шаровари, білу сорочку, розшиту білим жилетку, камзол і плащ - у м'яких черевичках з оленячої шкіри, з разками дукачів на шиї й перстенями на довгих пальцях гордо зайшла до таверни, несучи розмальовану багряними візерунками бандуру. Дукачі брязкали і тьмяно поблискували у світлі свічок та гасових ламп. Луанна сіла за свій столик і поставила бандуру, поклавши руку на гриф інструмента. Пальці лівої руки пробіглися по струнах. Слухачі затамували подих, коли пролунала тремка щемлива мелодія. Луанна заспівала:
ВИ ЧИТАЄТЕ
Оповіді Тринадцяти королівств
FantasíaНезнані історії й легенди, що не увійшли до Неправильної казки, глибше розкриють історію Тейрен Араньє і познайомлять з новими персонажами.
