Володар мух

VIII. Темрява в дарунок

Роха перевів нещасний погляд зі світанково-блідого берега на темну гору.

— Ти певен? Тобто цілком певен?

— Кажу тобі вже вдесяте,— відповів Ральф,— ми його бачили.

— Думаєш, тут унизу ми в безпеці?

— Звідки, в біса, я знаю?

Ральф рвучко розвернувся, пройшов декілька кроків берегом. Джек стояв навколішки й пальцем малював на піску кола. До них долетів тихий Рошин голос:

— Ти певен? Точно?

— Піди й подивися,— зневажливо кинув Джек,— щасливої дороги!

— Нема дурних.

— Звір має зуби,— сказав Ральф,— і великі чорні очі. Його пересмикнуло. Роха скинув окуляри з єдиним скельцем і заходився його протирати.

— Що ж нам тепер робити?

Ральф повернувся до гранітової плити. Серед стовбурів виблискував ріг — біла краплина проти сяйва ранкової зоряниці. Він відгорнув назад густі патли.

— Не знаю.

Він згадав панічну втечу по схилу гори вниз.

— Думаю, ми не подужаємо такого великого звіра, слово честі. Можна багато говорити, але ми б не подужали тигра. Сховалися б. Навіть Джек сховався б.

Джек незворушно дивився на пісок.

— А мої мисливці?

Саймон, скрадаючись, відокремився від тіні під куренем. Ральф не звернув уваги на Джекове запитання. Показав на жовтий полиск над морем.

— Поки надворі ясно, ми досить сміливі. А потім? Ех, тепер оте щось засіло коло вогнища, ніби не хоче, щоб нас урятували...

Не помічаючи цього, він заламував руки. Голос його зривався.

— Отже, у нас не буде сигнального вогню... Ми пропали.

Золота крапка виринула з моря, і враз ціле небо засвітилось...

— А мої мисливці?

— Дітлахи, озброєні дрючками.

Джек звівся на ноги. Почервонів, відійшов. Роха почепив окуляри з єдиним скельцем і поглянув на Ральфа.

— Ну от і все. Образив його мисливців.

— Та заткни пельку!

Їх перебили невміло видобуті звуки рога. Немовби вітаючи сонце серенадою, Джек сурмив, доки в куренях заворушилися, мисливці почали вилазити на плиту, а малюки заскімлили, як це тепер з ними часто бувало. Ральф слухняно підвівся, і вони з Рохою подалися до плити.