Роха пильнував за постаттю, що наближалася до нього. Тепер йому часом здавалося, ніби він бачить краще, коли зовсім скине окуляри і прикладе скельце до другого ока; та навіть дивлячись своїм простим оком, після всього, що скоїлось, Ральфа він ні з ким би не сплутав. Сам Ральф, кульгаючи, вийшов саме з-поміж кокосових пальм, брудний, з сухим листям у русявій чуприні. Щока його розпухла, й одне око дивилося крізь щілинку, праве коліно прикрашав великий струп. Зупинився на хвилину, втупився у постать на гранітовій плиті.
— Рохо? Залишився тільки ти?
— Та ні, ще кілька малюків.
— Вони не рахуються. А старші?
— А, Ерікісем? Пішли по дрова.
— Більше нікого?
— Більше я нікого не бачив.
Ральф обережно виліз на плиту. Там, де колись засідали збори, ще була витоптана цупка трава; коло вичовганого місця на колоді все ще виблискувала ніжна біла мушля. Ральф сів у траву обличчям до місця ватажка та мушлі. Ліворуч коло нього стояв навколішки Роха; якусь довгу хвилину вони мовчали.
Нарешті Ральф відкашлявся, щось прошепотів.
Роха так само пошепки перепитав:
— Що ти кажеш?
Ральф повторив:
— Саймон.
Роха промовчав, тільки похмуро кивнув. Отак вони сиділи, втупившись невидющими очима у ватажкове місце, у мерехтливу лагуну. Зелені бліки та сонячні зайчики стрибали по їхніх брудних тілах.
Нарешті Ральф підвівся, підійшов до мушлі. Узяв ріг, попестив його обома руками, вкляк, прихилився до колоди.
— Рохо!
— Га?
— Що нам робити?
Роха кивнув на ріг.
— Ти можеш...
— Скликати збори?
При цих словах Ральф кисло засміявся, а Роха похнюпився.
— Ти поки що ватажок.
Ральф знову засміявся.
— Так, так. Над нами ти ватажок.
— У мене ріг.
— Ральфе! Не треба насміхатися. Далебі, не варто, Ральфе! Що подумають інші?
Нарешті Ральф угамувався. Він тремтів.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Володар мух
AdventureІсторія не моя!! Повість написана Ві́льямом Дже́ральдом Ґо́лдінґом!! Героями повісті є група дітей та підлітків, відправлених з початком війни батьками подалі від місця катастрофи на літаку. Але з літаком сталася аварія, і діти опинилися самі на тро...
