Самогубство на Різдво або моя неймовірна історія порятунку

1 розділ

Різдво, новорічні свята, чудовий час, що тут скажеш? Родина збирається за одним столом і святкує народження Ісуса Христа.
Але чи може стати цей день —днем моєї смерті?  О, так, може. Зараз я стою на стільці і тримаю мотузку. Секунда і моє нікчемне життя закінчиться. Зачінчаться мої земні муки і я більше не буду запитувати себе, що буде після смерті? Пітьма? Рай чи пекло? Чи може я перестану зовсім існувати? Можливо я побачу світло в кінці тунелю, а насправді це буде світло лікарняної палати, де я перероджусь в когось іншого? Але ви нічого не знаєте, тому перенесемось на день назад.

                              ЗА ДЕНЬ ДО
Сон... Було добре, коли я сплю, то забуваю про все що відбувається зі мною. Я не маю думок. Я можу відпочити. Шкода що не можна проспати весь тиждень.
Годинник ще не продзвонив. Лише півень вже прокричав своє ранкове соло. За вікном не чутно ревіння моторів та гуркоту транспорту. Я вдома. Я справді там, де почуваю себе вдома. Тихо. Лише шоста ранку на годиннику.
Я ненавиджу своє тіло, ненавиджу себе. Люблю хіба тваринок і своїх рідних. Але до себе я відчуваю лише ненависть. Кожен ранок для мене як тортури.
Холодне повітря з відчиненого вікна було наче вода. Воно освіжало і розвіювало сон . Щось холодне пролетіло над головою. Перша сніжинка, друга, третя.... Вони пролітали одна за одною створюючи танок. Ранкова імла, сніг, вешечки ялини, які виднілися за заростями верби та інших дерев.
Перший сніг в цьому році, випав не задовго до Різдва. Колись я обожнювала це свято, та й зараз люблю, та в цьому році мої емоції ніби кудись витікають і рідко показуються на обличчі. Залишилося ще п'ять цигарок, і я до палю свою першу пачку цигарок. Як я до такого дійшла? Всівшись на підвіконні перед відчиненим вікном я запалюю цигарку. Може, трохи легше стане. В планах ще сходити до лісу, прикрасити кімнату та ялинку.
Кімнатка на горищі — мій осередок існування. Тут затишно і спокійно. Не так я планувала провести Різдво цього року. Я б хотіла бути з коханою людиною, але мріям не судиться стати реальним. Я помру.... Помру на святвечір. Тобто завтра. Мій час добігає кінця. Я скоро потухну як свічка.
Закрила вікно, загасила окурка, декілька разів бризнула парфумами в повітря, щоб бабуся не почула запаху цигарок. Не хочу перед смертю бути поганою людиною в її очах. Знову лягла в ліжко, вкрилася ковдрою. Може вдасця поспати? Думки одна за одною затуманюють мій мозок. Вони мене лякають. Я відчуваю ніби помираю, перестаю існувати. Рука тягнеться до горла і починає здушувати його все сильніше, щоб повітря не потрапляло. Ні, зупинись! Це прокинувся здоровий глузд, він хоче зупинити мене. Важко дихати! Відпусти!
Моя рука послабила хватку і я змогла дихати.
Підійшла до дзеркала, щоб подивитися чи є сліди. Якось темно, увімкнула світло. Воно неприємно вдарило в очі. На шиї виднілися поки що червоні сліди. Боляче, але я відчула себе живою. Панічна атака здається вічністю. Знову починає трусити все тіло, я ніби розчиняюся в повітрі. Страх— це головна емоція яка зараз керує мною.
Я не можу! Не хочу! Я не хочу переживати панічні атаки знову і знову! Вбийте мене хтось або я це зроблю сама! Завтра ввечері я вб'ю себе!
Проводжу металевою лінійкою по зап'ястях. Гострим кінцем впиваюсь в шкіру. Роблю п'ять подряпин. З двох починає йти кров. Десь був перекись водню . Знаходжу і обливаю ним руку. По щіпує і навіть трошки пече. Знаходжу ще спирт та бинт. Наношу ватною паличкою спирт. Сильно пече. Я продовжую тортури над собою і я відчуваю що я жива. На вату капаю багато спирту, а потім примочую її обмотуючи бинтом. Пече добряче. Я знову відчуваю себе живою.
Замітаю сліди тортур . Приймаю бинт, та перекись зі столу, потім викидаю ватну паличку зі слідами крові.
Знову вмощуюсь у ліжко. Залажу під ковдру з головою. Може я востаннє в житті буду спати?
Та я маю іншу проблему, я не знаю як саме я помру. Написала подрузі. Вона має знати різні способи . Заснула .
Якийсь шорохіт біля входу. Він ставав все гучніше. Потім скрип люку. Бабуся з тацею в руках піднялася на горище .
— Агафіє, сонце, ти спиш?
—Доброго ранку бабусю. Я лише лежала в ліжку, нещодавно прокинулася.
—Я тобі от, поїсти принесла.
—Ммм, чудово пахне.
—Твій улюблений супчик. З часником. Я знаю що ти любиш гостреньке і зі спеціями. Перець закінчився, тому додала часнику. Але сьогодні Агата привезе перець.
— А коли вона буде?
—Не знаю, вже виїхали. Вона приїде з Янеком.
— Ясно.
— Їж супчик, поки він теплий . А потім спускайся до нас з дідусем.
Я відсьорбнула трохи супу. Справді, він смачний. Їжа приносить мені ще трохи радості.
— Смакота, дякую бабусю.
—Їж, їж, я піду наллю дідусеві їсти.
Бабуся з дідусем мене люблять, я знаю це. І я їх люблю. Але про суїцид я скажу хіба одній людині. Я не хочу щоб вони переживали. Просто нехай побачать краще мене відразу в труні.
Я доїла весь суп. Хоча я і так товста, але в останній день можна поїсти. Я ненавиджу своє тіло. Руки, стегна, живіт, навіть обличчя, все занадто товсте. Не знаю як мене можна полюбити.
Вдяглася в теплий светр і джинси. Волосся я б взагалі збрила налисо. Моє волосся ледве торкається плечей. Знову неслухняно скуйовдилося. Улюблені в'язані шкарпетки і тепленькі чобітки 40 - го розміру. Спеціально ще колись на секонд хенді купила. Думала нога виросте, але вона так і залишилася 38 розміру. На в'язані шерстяні шкарпетки те що треба. Ідеально сидить. Стукіт сходів під ногами, запах сніданку приготованого бабусею. Така атмосфера дивовижна.
— Агафіє, серденько, доброго ранку.
— Доброго дідусю.
—Я молочка з медом зараз тобі принесу, попий тепленького.
Пахло дитинством. Молоко таке ж як і десять років тому. Смачно і приємно.
— Завтра Різдво, то чи не могла б ти сходи до ялин, і назбирати обпалих гілок, потрібно зробити вінок на двері, і прикрасити трохи дім.
— Звісно, я з радістю.