Самогубство на Різдво або моя неймовірна історія порятунку

Розділ 9

Що таке страх? Це почуття, котре охоплює всі вікові групи. Маленькі діти бояться що батьки будуть гніватися. Дорослі ж — бояться майже не всього що може бути. І я зараз не про темряву. Взагалі їм потрібно сходити до психолога. Бо ж боятися бідності, хвороб, війни, травм і іншого — це абсолютно нормально. Але не до того степеня, коли ти стримуєш дитину на кожному кроці. Бо, "що ж буде, коли ти впадеш, а як зламаєш щось?" Якщо впаду, знову підіймуся, коли зламаю щось намагатимуся це полагодити. Багато речей можна виправити, а заборона на це, лише стримує дитину в дослідженні світу, а як результат — і в дорослому віці.

А як що до мене, чого я боюся?... Боюся знову побачити смерть своїми очима. Вона відібрала багато близьких. Я хочу до них. Хочу в ці крижані обійми, аби... Аби що?
До певного моменту, ніхто не думає про те, що буде опісля, які відчуття переживає організм, коли відходить у інший вимір? Отак от, наче роботи, щодня робимо буденні речі, розмовляємо, дихаємо. Живемо. Подивишся довкола і відчуття, наче ніхто не відчуває її порух, ходу, кожен прояв. Тут і зараз. Вони не відчувають смерті, котра ходить з ними по слідах. Кожного дня, та кожну секунду. Якщо це не зовнішня небезпека, до прикладу автомобіль, то хто казав, що з вами все добре? Є і ті, котрі можуть померти в секунду, якщо тромб обірветься. Секунда, і персона відійшла в "кращий світ".
Я наче знову бачу перед собою той кривавий тиждень. Спочатку вбили мою собаку, роз'їхали навмисно. Я плакала два дні. Не могла ніяк це забути. Для когось, це смішно. Але не для мене. Це теж було чиєсь життя, нехай просто пес, та він мав більше людяності ніж ті, хто лише носить маску "людини". Вищого розуму, котрий здатний на багато, та чомусь робить тупі вчинки.
На третій день, тільки відійшла від шоку, коли сталося нове потрясіння. По дорозі до школи побачила повішену однокласницю. Смерть. Вона всюди. Від неї не заховаєшся.

Я спала чи ні? Котра година? Який день? І найважливіше. Де я ? Спробувала знайти рукою хоч щось поряд, аби розуміти ситуацію. Поряд було щось тепле і м'яке. Щось, живе. Чиєсь оголене тіло лежало поряд з моїм. Лариса. Відразу проскочило в моїй голові. І ні, це не сон. Реальність. Різко, неначе після холодної води я розплющила очі. Вона спала. Довкола нас розкиданий одяг. Що вчора було? Це видається наче сон. Знову лягла на подушку. Ну, з плюсів: я не завагітнію. З мінусів. Болячку можна підхопити.
— Про що задумалася? — Лора вже прокинулася.
— Те, що було вчора. Хочу запитати.
— Все що завгодно.
— В тебе є довідка про відсутність венеричних хвороб?
— Є, проходила обстеження три тижні тому. Принести?
— Так.
Вона підвелася, ковдра сповзла з її грудей, а потім і з усього тіла. Через хвилину дівчина повернулася з папером в руках.
— Ось, можеш читати.
Цією довідкою я заспокоїла свої нерви. Але дивно те, що я вперше за довгий час почала перейматися.
— То що, зробити тобі сніданок? Чи може хочеш повторити вчорашнє?
— Вчорашнє було вчора. А сьогодні можливе сьогоднішнє. Та зараз я хочу просто повалятися в ліжку. З тобою...
— Я буду з тобою стільки, скільки потрібно. Тільки не забудь пити таблетки.
— Антидепресанти...
— Так. Я нагадуватиму тобі про це. І в тебе все буде добре. Я буду поруч, допоможу пройти це пекло. — вона присіла поруч зі мною.
— Дякую... Справді дякую — я потягнулася щоб обійняти її. І байдуже голі ми чи одягнені. Я вдячна їй за все. Лора відповіла взаємністю на цей жест. І це... Одне з найприємніших відчуттів, коли тебе розуміють, приймають і присутня довіра.