В пошуках хакера

Частина четверта.

***

У Джессі вже почались приступи тривоги. Вона строчила в чат повідомлення, і час від часу навіть плутала букви.

Клео:
Джессі, заспокойся будь ласка. Я впевнена що з нею все гаразд. Просто вона сердиться.

Джессі:
Клео! А якщо з нею щось сталося?

Джессі:
...

Томас:
Що таке Джессі?

Джессі:
Т/і вимкнула телефон! Господи! Що з нею?! Вона раніше ніколи так не робила!

Ханна:
Схоже вона ДУЖЕ сильно сердита..

Ден:
Квіточко, спокійно. Т/і 1000% зараз їде сюди. А телефон вимкнула щоб ви не відволікали її від дороги.

Джессі:
Сподіваюсь ви маєте рацію. Піду почекаю її в центрі. Я впевнена що туди вона завітає першим чином.

Клео:
Я з тобою

Джессі:
Добре. Я буду виходити вже через годину. Їхати їй сюди ще довго..

Ден:
От і добре. Спишемось коли т/і буде в хорошому гуморі.

***

Я їду вже приблизно 3 години.. голова починає неприємно поболювати, і я розумію що ще трохи і я не зможу самостійно їхати.
Зупинившись біля наступного магазинчику я вирішила купити собі міцненької кави.
Вийшовши з машини я пішла до віконечка.

-доброго дня, можна одну каву? - шукаючи гаманець в сумці говорила я.

Продавець:
Так, звісно. - він почав робити мені стаканчик з кофеїном. - куди така гарненька дівчина їде?

Я невдоволено закотила очі, на щастя чоловік цього не побачив.
-з якою ціллю ви цікавитесь? Мене в дитинстві вчили не розголошувати таку інформацію.

Продавець тихенько хихикнув:
Ви виглядаєте досить втомленими, от я й подумав чи зможете ви доїхати туди не заснувши за кермом.

-я їду до Дасквуду. До речі, не знаєте чи довго мені туди ще добиратись?

Чоловік здивовано оглянув мене:
Ви ж знаєте що відбувається в тому місті? Вбивства, викрадення, і досить багато людей в розшуку..

«Не повіриш, я теж.» - подумалось мені, та говорити цього я не стала.
-так, я в курсі. То ви не знаєте?

Продавець:
Знаю. Приблизно 30-40 хв. - він все ще пильно роздивлявся мене, та все ж таки поставив стаканчик кави біля мене. -з вас 2$

Я дістала з гаманця гроші й протягнула йому.
-ви - мій рятівник. Дякую. - взявши свою каву я приязно всміхнулась продевцеві. Отримавши таку ж награну усмішку у відповідь я подалась до автомобіля.

***

Ось я вже біля в'їзду в Дасквуд.. не вірю що я все ж таки тут..
про-те я вже проїжджаю вивіску «welcome to Duskwood»
Я в місті. Проїжджаючи повз будинків я бачу знайоме місце. Мені його показувала Джессі..

Точно! Джессі!

Я поспіхом дістала й ввімкнула телефон. Після того почала телефонувати подрузі. На щастя вона відразу відповіла.

***

Джессі:
Т/і! Ти точно зійшла з глузду! Навіщо ти вимкнула телефон?!

-вибач Джессі, мені потрібно було побути на одинці. А ваші з Клео дзвінки заважали це зробити. - я в'їхала в якусь дірку в асфальті, і машина зачепила його. - трясьця!

Джессі:
Т/і? Ти їдеш? - почувши гуркіт стривожено спитала дівчина.

-скажу більше - вже приїхала.

Джессі:
Т/і! Я до останього сподівалась що ти передумаєш. Зараз же говори: де ти?

-я під'їжджаю до «базарної площі».

Джессі:
Чудово. Я тебе тут чекаю. І тільки спробуй не прийти!

-добре-добре, я зараз буду. До зустрічі.

Джессі:
Мгмм.

***