В пошуках хакера

Частина п'ята.

***

Припаркувавши машину я швиденько забрала сумку й кинула туди телефон, після чого побігла до нашого місця зустрічі.

Вийшовши з-за будівлі я побачила свою руду подругу, а біля неї й Клео.
Я відчула як на моєму лиці сама по собі з'являється усмішка. Я побігла до них.

-хей! Ви не бачили тут двох гарненьких дівчат?)

Джессі здивовано подивилась на мене, після чого сама розсміялась й побігла обіймати мене.

Джессі:
Господи! Т/і! Я так хвилювалась!

-я теж рада нарешті зустрітись!) - з моїх очей почали проступати краплі сліз, які я намагалася якнайшвидше зморгнути.

Клео:
Привітик т/і. Як тобі Дасквуд? - приязно всміхаючись говорила вона. Я бачила як сильно вона хвилюється, але чому?

Я нарешті відпустила Джессі.
-привіт, місто гарненьке, але слухи про нього - так собі. - я ніяковіло всміхнулась й протерла очі.

Джессі:
Як ти могла сісти за кермо?! Ти ж не спала всю ніч! Це максимально небезпечно!

-вирішила перевірити хто кращий водій, я чи Ден, він був під алкоголем, а я під заспокійливим - сміялась я.

Джессі:
Т/і!

-що?

Джессі:
... я така рада тебе бачити!

-я теж, Джессіка.- сказавши її повне ім'я я різко посумнішала.

Клео:
Що сталось? Чому такий різкий перепад?

-просто.. Джейк так навивав Джессі.. - ледве всміхаючись бурмотала я

Джессі:
Давайте зараз не про сумне? До речі, я думала ти будеш вищою!)

-хахаха, а я думала що ти будеш карликом)

Ми й гадки не мали як маємо виглядати поруч. Виявилось що ми з Джессі одного зросту.
Ми майже пів години базікали на «базарній площі». Спілкуватись перепискою - це одне, а от бачити перед собою людину й спілкуватись з нею вживу - зовсім інше. Час пролетів зовсім непомітно..

-дякую що зустріли мене, та мені вже час.

Джессі:
Де ти будеш жити? Ти про це подумала?

-думаю зніму кімнату в мотелі, можливо побачу Альфі, думаю це піде мені на користь..)

Джессі:
В тебе вистачає коштів? Чи може краще тобі пожити в мене?

-пробач, але я не хочу тобі заважати, до того ж мені зараз хочеться побути трохи на одинці зі своїми думками.

Хоч як мені не хотілось би переночувати в неї, я мусила відмовити. Про мої подальші плани бажано щоб не знав ніхто..

Джессі тяжко зітхнула, але перечити не стала:
Добре, тоді позвониш коли захочеш з кимось поговорити - вона лагідно всміхнулась, після чого обійняла мене на прощання. Коли Клео та Джессі пішли, я відкрила карту яку колись мені встановив Джейк, й почала шукати де знаходиться поліцейський участок.
Вже через 20хв я стояла під його дверима.

«Веди себе спокійно й впевнено. Ти мусиш це зробити, інакшого шляху немає» - говорила я, подумки сама до себе. Після глибого вдихнула й видихнула. Зчавивши кулаки, я пішла до дверей.

***