Смійся, неначе ти божевільний

Так не вистачало цього...

- Субін-і, пробач... Зрозумій, я... Я просто не хотів щоб... - Йонджун замружився зітхнув і провів долонею по обличчю. - Дідько, і якого біса він мені повірить?

Невідомо скільки часу він уже стояв під дверима будинку Субіна і намагався підготувати промову, в якій він мав вибачитись перед ним. Але все виходило якось безглуздо і тупо. З дня розмови з матір'ю Біна минув тиждень. Жінка більше не намагалася зв'язатися із ним. Почувши його історію, вона розуміла, що йому теж потрібен час, тому не тиснула на нього.

А Йонджун все думав. Він сумував... Сумував за поцілунками, за обіймами, за теплом Субіна. Насправді Су виявився єдиною людиною, яка дійсно любила Йонджуна і дбала про нього. Батькам він був не потрібен. Вони тільки пили та билися. Іноді від них прилітало і Йону, але найчастіше вони билися між собою. Вони не здали його до дитбудинку лише через виплати від держави, а потім якось стало не до цього. Для них він був лише співмешканцем і навіть на його зізнання в його орієнтації реакція була пофігістичною, наче він їм ніхто.

А коли з'явився Субін... Джун відчув, що по-справжньому означає кохання. Стосунки з Техо були зовсім не такими. Субін особливий. А він тільки робить йому боляче.

Видихнувши, Йонджун підняв руку і несміливо постукав у двері, чудово знаючи, що пані Чхве вдома і точно відчинить. Про це йому сказав Техьон. До речі, Кан трохи пожурив його, коли той подзвонив йому, але особливо не лаяв. Він розумів, що для Йонджуна піти було теж непростим рішенням.

Двері відчинилися і, як очікувалося, на порозі опинилася жінка, яку Йонджун бачив лиш один раз напередодні побиття Субіна. Він ніяково потоптався на місці.

- Здрастуйте... - пробурмотів він.

Пані Чхве посміхнулася і в цій посмішці була вся радість від того, що він наважився прийти. Адже Субін дуже хотів би побачити його.

- Привіт, Йонджуне. Проходь. - сказала вона, відходячи вбік, щоб пропустити його в квартиру.

Йонджун миттю глянув на підлогу в коридорі. Коли він востаннє тут був на цій самій підлозі, була калюжа крові... Крові Субіна... У серці кольнуло. Він знову на мить замружився, щоб стерти цю картину зі своєї пам'яті і повернувся до жінки, яка зачинила за ним двері. Він протягнув їй невеликий пакет, який приніс і в якому лежали всякі гостинці Субіну. Пані Чхве подивилася, що там і повернула йому назад.