Табір 2

Кухня

Всередині першого будиночка було пильно, а майже кожному кутку висіла густа сіра павутина, зі своїм "власником" всередині. Десь у тьмі по старому кахелю пробігся дрібний лісовий гризун, ну а точніше здоровенна миша (якщо не щур). Старі дошки рипіли під ногами Лукреції, коли та тільки зайшла в середину, не зачинивши за собою також скриплячі двері. На стіні, неподалік від вхідних дверей, сіроока угледіла старий пластиковий вимикач. Вона натиснула на нього й приміщення огорнуло світло. Виявилося це був коридор. Тепер можна було краще розгледіти його. Шпалери уже, де-не-де, почали відключатися та цвисти, слугуючи хаткою чи укриттям для дрібної комашні, на подобі мокриць чи багатоніжок.

- ☁️світло є і на цьому дякую☁️, - промайнуло в голові Лучано

Дівчина помалу підійшла до перших дверей та потягнулася до запиленої, ржавої ручки, але коли між її рукою та металом залишалося ще з десять сантиметрів, брюнетка почула голос хлопчини із краваткою.

-  у тебе взагалі уже інстинкт самозбереження відсутній?!

Сіроока повернула до нього свою голову та байдуже глянула йому у вічі. Якого дідька він вказує їй, що робити? Тоді вона зітхнувши, закотила свої сірі очі та пройшовши повз нього, зупинилася поруч із поламаним кахелем. Лу оперлася однією ногою в деревину, а руками вхопилася в одну дошку, котра стирчала з поміж інших, та потягнула її на себе. Неприємно шуршаве дерево впиралося, гостячками, у її бліду шкіру рук. Цвяхи відірвалися від стіни, тим саме "звільнивши" дошку, а брюнетка полетіла на підлогу, боляче ударившись об тверду поверхню.

- так краще?, - язвучи, запитала вона та піднялася на ноги, а поки П'ятий не схаменувся відповідати їй, швидко промовила, - от і добре, я пішла

Юнак нахмурив свої брови. Його починала трохи дратувати така, як йому здавалася, безвідповідальність з боку Лучано. Ніхто з них не знає, що приховують за собою ці двері. Можливо там якийсь дикий звір, чи може там сидить причина їхньої появи тут. Усі варіанти, в деякій мірі, здавалися безглуздими. Випередивши сірооку, хлопець став перед дверима, заважаючи їй зробити намірене.

- стоп! Ти не знаєш, що там за ними

- от зараз і дізнаюсь, - сказала Лукреція та замахнулася штафетою, - а ну геть з дороги!

Але попри все, брюнет стояв рівно та наполегливо, протистоячи словам дівчини. Вперте дівчисько.. У її очах горіло багаття завзяття, а отже, відступати, просто так, вона аж ніяк не збиралася, аж поки не досягне свого. Між підлітками запанувала тиша. Юнак, хмуривши брови, дивився їй в очі, не розвиваючи зоровий контакт, та покушуав свою губу з середини. Брюнетка відчувала, як емоція обурення зростала, перероджуючись в злість. Руки сильніше стиснули деревину, незважаючи на незручні поболювання, вона поки чекала.. чекала, поки Харгрівс відійде, звільнить їй шлях.. але той непоспішав йти на поступки.