Чорнильниця

21 1 2
                                    

— Ох, ну досить, Дрім, ну хватить тобі нити.  Ну!  Ну, подумаєш, спалили трохи Дастбелів, ну поживуть вони без ялинок в Сноудіні до наступної перезагрузки.  Ну що тут страшного? Ну справді…  — художник махнув рукою на позитивного, що міряв нервово кроками кімнату.

— Без ялинок? Може ти хотів сказати,  поживуть без Сноудіна?  А, Інк?  Там не те що ялинок, там снігу навіть не лишилося!

— Ну, хай так, хай снігу, не докопуйся. І взагалі! Чого ти бісишся в кінці кінців?  Мультиверс же в цілому не постраждав... майже.

— Я… я не… пф-ф… — Дрім потрусив долонями перед своїм лицем, не в змозі підібрати слова.
— Майже не постраждав... А коли туди прийде людина, а вона туди прийде, то що вона побачить перед собою?  Ти про це думав?  Велике згарище?  І що він… вона, а хай його де… ВОНО зробить побачивши це?  Правильно!  Розвернеться і піде нафіг звідти, залишивши спалений Дастбелів без можливості перезапуску.

Інк ляснув себе по колінах, наче йому в голову тільки-но прилетіла геніальна ідея:
— А це може спрацювати. Ха! Чуєш? Дрім, та ти геній!  І як ми раніше не додумались до такого?!  Запропонувати місцевим братам спалити цей чортовий Сноудін до того, як вони перевбивають один одного, — він підстрибнув на місці, світячи зіркою і знаком оклику в очах, —  Або ще краще!  Дочекатися людини і спалити Сноудін разом з нею кілька разів поспіль, ах, як би їй не сподобалося!  О, думаю, вони б підтримали таку ініціативу, місцеві Санс і Папірус, можливо у нас навіть стало б на одну позитивну АУ з постійним таймлайном більше.

— Інколи ти мене лякаєш, Інк.  — Дрім глянув на художника скоса, — І взагалі, я не через Дастбелів нервуюсь.

— Психуєш.  — поправив його художник,  — Ти не нервуєш, а психуєш.

Дрім зиркнув на нього спідлоба.  Іноді Інк серйозно робив йому нерви.
— Я не через Дастбелів психую.  — слухняно повторив слова друга він,  — А через те, що ти кинув нас там двох майже на двадцять хвилин.

— Усього на двадцять хвилин.

— АЖ на двадцять хвилин!  — Дрім блиснув шафрановими зрачками з докором, — Слеш мало не спалив нас усіх і сам мало не згорів заодно!  Я про це!  Це ти розумієш, сподіваюся?

— Ну все ж обійшлося, ну хватить вже тобі нити.

— Я не нию, я злюсь!  Це по-перше…

ЗгорайWhere stories live. Discover now