Згорай

Кошмар

Чорна тентакля розтиснула свої кільця і на підлогу полетіла знайома фігура, що до того висіла вниз головою, скручена чорним відростком:
— Бляха!  — Кіллер рикнув, з розмаху приклавшись черепом об кам'яну підлогу старовинного замку, який уже не перший рік вважався його домом.

— Завжди будь ласка.  — рикнув у відповідь Найтмер, — Піднімайте свої дупи, зустрінемося в їдальні за годину!  — голос зривався в хрип, видаючи злість і нервову напругу ватажка банди.
А всі прекрасно знали — якщо Головному Кошмару довелося бути роздратованим, то день вважай, не задався у всіх мешканців старовинного замку, що похмурою громадою стояв на пагорбі серед частоколу мертвих лисих дерев колись світлого і прекрасного світу Хевентейл.  А він був незадоволений.  Ні.  Не так.

Найтмер був лихий як чорт.

Він шипів і мало не плювався від думок, що чорними, під стать його тентаклям, слизькими зміями заповнили зараз його голову.

Програти Зоряним Сансам так просто, практично повністю, втрачаючи свої бойові одиниці і не протиставлячи нічого у відповідь, не завдавши майже жодної шкоди!
Це просто жах!  Його команда розкисла за останні місяці.  Чи то від надто ситого життя, чи то від недостатньої кількості втиків від ватажка, який чого приховувати і сам останнім часом трохи лінувався.  Підлеглі розслабилися і поводилися гірше за маленьких дітей.  Жарти, смішки, посиденьки та ніяких тренувань.  Нікуди не годиться.  Вони стали надто спокійними та слабкими.  Пора було надавати пеньків під зад, надаючи сил, мотивації, прискорення і потрібну траєкторію руху, але сенсу бити й так уже побитих монстрів, які скімлять і кавчать неначе жалюгідні побиті собаки, що зализують рани резону не було.  Їх і так знатно потріпали сьогодні і Найтмеру доведеться терпіти і сидіти вдома з-тиждень точно, не показуючи носа назовні, ховаючись, чекаючи, даючи час їм залікувати рани.

А лікувати було що.

Одна відірвана рука Хоррора чого була варта!

Найт рикнув, тентаклі заходили ходуном, хитаючись травою на ураганному вітрі, скручуючи слизькі на вигляд кінчики в тугі спіралі.

Блуберрі постарався на славу і цього разу перевершив самого себе!  Цей дрібний скелетик з оманливо-невинною зовнішністю мало не голими руками вивів з ладу одного з найстрашніших альтернативних Сансів, який мало того, що мав величезну фізичну силу, то ще й був вищий за нього на півтори голови.  Як, скажіть на милість? Як йому це вдалося?  Чому?  Хоррору мало бути соромно, якщо цей скелет взагалі знав, що таке сором — подібним рудиментом у них у команді не користувався ніхто, так само як і совістю… тому єдине, що відбилося в погляді Хоррора в момент програшу була недовіра та роздратування.