Згорай

Хрестик

Кросу не спалося.  З самого ранку він ніби чогось чекав.  А все тому, що йому вдалося виторгувати собі у шефа вихідний, та не один навіть, а аж два.

А це означало, що монохромний матиме сьогодні прекрасний вечір і, звичайно ж, не менш прекрасну ніч.  І це все у день народження!  Справжнє свято, що й казати.  Він був просто щасливий, через що взагалі то й сидів зараз у себе в кімнаті замість того, щоб попивати каву внизу на кухні разом з усіма.

Так, така відстороненість трохи підозріла, але щастя, яке він відчуває зараз, було ще підозрілішим — якщо Найтмер учує, а він учує — у цьому монохромний був певен, то бідного Кроса чекає допит замість обіцяного відгулу.  А це в його плани, скажімо так, не входило.  А тому, відсиджуватися тут, наганяючи на себе тривогу і роздратування це найправильніший варіант.  Благо тривожність піднімалася і сама, варто було Хресту тільки уявити, що Кошмар дізнається про його маленькі зустрічі зі своїм братом-близнюком.

Ох, Дрім, чекай на мене, моє сонечко, вже скоро ми побачимось знову і Крос мав намір отримати від цієї зустрічі максимум задоволення.

Але щоб дожити до цього бенкету позитивних емоцій і почуттів йому треба було пережити своє особисте маленьке пекло.  Так… Кошмари знали про його день народження і від цього по хребту раз у разом пробігала нервова судома.  Мабуть не було нічого гіршого від ідеї спуститися до них і нарватися на поздоровлення, але він хотів розвідати, що за шум кілька днів тому підняв Кіллер у замку, коли всі інші були на черговій вилазці.

Судячи зі звуків, він притягнув чергового бранця до підвалів Найтмера, ось тільки кого, Крос побачити так і не зумів.  Кілл послав його лісом, м'яко кажучи, і оголосив, що бос йому поки не довіряє, а значить, знати йому цього не треба.
Крос тоді стиснув губи, але промовчав.  Він знав, що Найтмер йому не довіряє.  Нічого дивного, якщо чесно, він, як новенький, не встиг ще довести свою вірність, та якщо чесно, не надто й намагався.

А після першої ненавмисної зустрічі з Дрімом, що з першого погляду підкорив його своєю посмішкою, а потім і ніжністю, почав жаліти, що зв'язався з зграєю Кошмаров взагалі.  Але йти зараз було страшно.

Складно було визнати свою малодушність, але Крос боявся того, що міг з ним зробити бос, вияви він бажання піти.  Вірніше було довести свою марність, ну, зробити вигляд, що з тебе користі нуль, а сам ти безхребетна дірка від бублика, а там дивись Кошмар його й сам вижене в шию.  І наче в нього навіть виходило.  Якщо його вже місяць не беруть із собою на серйозні "справи" і навіть інформацію про бранців приховують, значить Крос має непоганий шанс піти з Бед Гайз живим, а це чорт забирай тішило.