Згорай

Чорний з перцем

Еррор вийшов у темряву з приміщення магазину... ну, як вийшов ... він вибив задні двері і практично випав на вулицю, незграбно спотикаючись через високий поріг і випускаючи з рук пару плиток чорного з перцем, матюгнувся.  Підібрав дві шоколадки, що впали на землю, і почав розпихати неоплачене добро по кишенях.

Сьогодні видалася чудова ніч.  Повітря тішило хрусткою прохолодою, передранкова димка пощипувала обличчя блискучими кришталиками, червоне небо над головою сипало дрібні сніжинки і, вдихнувши на повні груди, руйнівник світів розплився в блаженній усмішці.

Прекрасна погода, самотність, повні кишені шоколаду… нічого не зможе затьмарити таку чудову ніч… чи це вже ранок… він знову глянув на вічно червоне небо.  Хрін розбереш.

Позаду роздалося шарудіння, руйнівник напружився, але повертатися не став, спиною ніби відчуваючи, що варто йому розвернутися, і від гарного настрою не залишиться й сліду.  А може, почулося?

— Ох, ну ось, ще закрито… — дзвінкий нажаль знайомий голос різанув слух.
- О!  Ерор!  Яка зустріч!  Я так радий тебе бачити, ти навіть не уявляєш.

Еррор і не хотів уявляти:
— Будь ласка, тільки не треба це мені розповідати.

- Гаразд, тоді я покажу!  — зовсім несподівано згодилися  і…

Тіло накрило неприємними глюками, коли Еррор відчув на шиї чужі руки.  Слух залило білим шумом, майже перекриваючи заливистий сміх художника, а в очах заперстріли помилки, повністю перекриваючи видимість.  Еррор відступив назад і спіткнувся об щось, що віддалено нагадувало колоду.  Колода крякнула і пом'якшила падіння, зобразивши собою подушку безпеки, забарахталася під руйнівником, безсоромно і безпардонно лапаючи за все, що потрапило у спробі зпихнути з себе важку тушу.

Еррор від такої кількості дотиків звичайно відразу ж відійшов в астрал на тривале перезавантаження, в розслабленому вигляді стаючи ще важчим і впечатуючи собою нещасного художника в землю.

Інк хрюкнув щось незрозуміле.
Він звичайно хотів зблизитися з руйнівником, але не так же. Оші, був важкий як… як його власне життя без фарб.  Захисник вивернувся, підігнув ногу і крекчучи і випльовуючи мати, які колись почув у Фелл всесвіті (дивно звичайно, але на таку фігню у нього була чудова пам'ять) перекотився з положення "знизу" в положення "зверху".  От!  Так йому подобалося набагато більше.
Контролювати ситуацію і мати можливість дихати ... в голові промайнула думка про те, що художник зараз був би не проти не тільки присвоїли контроль, а ще й присвоїти скелета, що лежав під ним. До того ж той так приємно пах гірким шоколадом, а він же шукав руйнівника цілеспрямовано вже третій день поспіль.  І от, нарешті знайшов.
Щоправда, тепер Інк забув, навіщо саме його шукав.  Начебто він хотів його про щось запитати, чи про когось… пам'ять знову підвела захисника, ховаючи потрібні спогади подалі і підсовуючи давню розмову зі Слешем, коли останній запитав художника, а чи не підходить Інку руйнівник як партнер, чи як коханець... як же там було...
Пустота за ребрами запульсувала, видаючи згоду з такою пропозицією і заклубилася бажанням, і Інк зазирнув у заповнені глюками очниці і пакісливо посміхнувся.
Так, звичайно, лапання скелета, що пішов на перезавантаження, можна було розцінити, не інакше як акт насильства, але… він же нічого не відчуває, а значить не страждає, а значить… яке ж це насильство?  На цьому Інк і заспокоївся, точніше навпаки, розійшовся, користуючись моментом і заглядаючи раніше в бордові очниці, потім на шийні хребці, що з графітного переходили в темно винний, майже червоний, на симфізи, що відливали теракотовою вологою, затамував подих.  Подумав трохи і обережно пальцями розімкнув щелепи.  За жовтуватими зубами знайшовся не один, а одразу п'ять язиків... якщо Інк звичайно правильно їх порахував.  В його очницях тут же загорілися зірки, захисник альтернатив запищав і закусив губу, стримуючи крик, і стиснув непритомного несвідомого Еррора в обіймах, заливаючись райдужним рум'янцем.
— Оші, та ти просто неймовірний, прекрасний, чудовий потенційний коханець!