Чому не можна просто скам'яніти
І замість серця мати лиш граніт?
Тоді воно не буде так боліти
Холодне і байдуже, ніби лід.
Не буде щастя зовсім відчувати,
Не стукатиме радо в такт дощу,
Не зможе більш ніколи покохати...
Ні, мабуть, серце я все ж залишу.
Чому не можна просто скам'яніти
І очі мати сірі, кам'яні?
Вони не бачитимуть це жахіття,
Яке побачить кожен на війні.
Не знайдуть шлях до батьківської хати,
Не вловлять барву квітки у траві,
Не зможуть гарну книгу прочитати...
Ні, мабуть, очі теж лишу живі.
Чому не можна просто скам'яніти
І тіло буде з каменю усе?
Не будуть рани всі оці боліти,
Хвороба шкоди вже не принесе.
Не зможу більше плавати й стрибати,
Ніколи не піду я у танок,
Не зможу грати музику й в'язати...
Ні, краще буде з плоті і кісток.
Запам'ятай: твоє життя безцінне.
Не намагайся закінчить його.
І навіть якщо станеш ти камінням,
Не зможеш виправити усього.
Не думай, що вже все скінчилось,
Бо порятунок може ще прийти.
Й залікувавши рани, що лишились,
Все зможеш виправити й далі йти.
