Коли ми сиділи в кімнаті
Повній тиші, темряви й ліхтариків
А ще повній кохання
Я слухала твої слова
Тихі, як шелест паперу
Я сумнівалася, чи ми
Дві окремі істоти
Чи один клубок любові
Тоді я подумала про наших матерів.
Яким був би їх шок
Якби вони опинилися тут
Яке розчарування...
А потім я подумала: "нехай".
Я і ти – розчарування
Але ми також і люди
Що живуть життя своє
Що мають кохання своє
І ми будемо жити
Чи розчарування, чи ні
Ми будемо в цій кімнаті
Повній тиші, темряви й ліхтариків
