Ми стоїмо на кухні, вона говорить.
Її думки старі, присипані пилом,
Який невдало змахнули рукою.
Вона навіть не здогадується,
Що мова про мене, про тебе, про НАС,
Вона думає, що мова про НИХ.
А я слухаю, намагаюся зрозуміти,
Відчути те саме, що й вона,
І знаєш, мені це вдається.
Вона ж моя найрідніша людина,
Вона моя кров і сім'я.
Хоч думки її й присипані пилом,
Іноді щось старе буває корисним.
Я тону все глибше в собі,
Задихаюся, щось шукаю,
Хочу тебе залишити й водночас —
Я ж так тебе люблю.
Я не знаю. Я загубилась.
А вона виходить із кухні й каже:
"Подумай". І залишає мене.
І, можливо, ніколи не зрозуміє.
А вона ж моя кров і сім'я.
