Таємниця Золотої Сережки

14."Не сумуй, котику"

Поруч не біло нічого. Лиш природа і двоповерховий будинок. Спартак відкриває двері та вказує рукою на вхід.
-Коти заходять перші. - будинок був у чорно-біло-сірих тонах але його подекуди прикрашали квіти, різні кольорові килимки, свічки. Видно, що Спартак різними способами старався прикрасити будинок але для нього самого це було недостатньо. Хоча, як тільки Женя зайшов туди чоловік одразу підсвідомо відмітив собі, що коли в тут знаходиться він то це місце виглядає чудово. Невже Янович своєю красою прикрашає усе навколо?

Перший поверх складався з кухні, яка поєднана з вітальнею. Подекуди замість битонних стін були вікна, що показували приплоду зовні.

-Ну як тобі? Будеш щось пити? Алкоголь, чай, сік?

Женя відкрив рота, і стояв, розглядаючи хороми. тихим тоном він простяг - ніхуууяя..

все було акуратно складено, чисто, а найголовніше красиво. ніби потрапив у якийсь естетичний світ. виглядало дорого-багато. він завжди мріяв про такий будинок. затишний, комфортний будиночок на щастя природі. - і довго ти над цим мучився? ну..багато витратив грошей? так красиво і комфортно.. просто слів не підібрати

Женя повільно пройшов до кімнат, що знаходилися на першому поверсі - а на другому що знаходиться? я розумію, там твоя спальня?

Спартак дивився та цю дитину і посміхався так ніби бачив найбільший скарб у своєму житті.

-Ну тут я живу приблизно три роки. І весь цей час старався зробити будинок затишним для себе. Але він все одно виглядає не достатньо живим.- Чоловік проходить до кухні та миє руки.

-Ну пішли подивимось - Спартак знімає піджак та відкладає його. Другий поверх- це одна невелика кімнатка. Двоспальне ліжко, багато рослин і велике вікно замість стіни. Воно показувало темно-зелений ліс. Інколи можна було дивитись на це годинами. Природа ніколи не набридала.

Суббота обіймає хлопця зі спини та кладе голову йому на плече
-Хочеш залишитись тут на ніч?

-ти ще питаєш? звичайно ж да! тут так класно.. і все тут нормально, але, правда, чогось не вистачає..не зрозуміло чого, але все одно круто! - Янович підбіг до великого вікна, роздивляючись природу - як чудово тут все виглядає - він давно такої дивовижної природи не бачив. мурашки не покидали його тіло.