Таємниця Золотої Сережки

19."Чортів збочинець."

Женя посміхнувся, і обережно обійняв його — отже, нам доля бути разом. навіть не дивлячись на те, що у нас дві різні професії, і нам максимально небезпечно бути разом - Женя посміхнувся, одразу цілуючи свого коханого в губи. Легкий поцілунок, який тільки розслабив хлопців

- Саме так. Ти все правильно сказав. І навіть якщо ти зловиш мене і посадиш до тюрми я все одно виберусь звідти і знайду тебе. - у перерві між поцілунком промовив Спартак, а потім продовжив цілувати свого коханого.

- я із задоволенням з тобою побув би, але я все ж таки схожу в магазин. цей місяць я погано харчувався, і вже третій день майже не їм. я швидко, правда - Женя ще раз поцілував Спартака, потім попрямував до виходу

чоловік проводить хлопця до виходу своїм закоханим поглядом, а потім аналізує сказане ним. - А ну стояти! Тобто...ти не їв останні три дні? Тобто, ти погано харчуєшся? Ти зовсім з глузду з'їхав?! Підійди сюди. - Перші фрази Суббота казав з здивуванням, а потім здивування переросло у злість. - Як ти можеш так погано ставитись до себе?

- Спартачок..я ж живий.. я просто дуже погрузився в роботу, і старався трохи відволіктися від поганої інформації. тому я й якось не вспівав поїсти - Женя брехав. Все раніше сказане він вигадав. Він зрозумів, що краще трохи збрехати, інакше отримає тирки. - я обіцяю повернутися до старого прийому їжі, і буду харчуватися в нормальній кількості, як раніше. тільки не ругайся, тобі не можна напрягатися

-Сядь на місце. Що ти хочеш поїсти? Один дзвіночок і нам вже все принесуть. Кажи, що хочеш, будь-що - Спартак посміхається і бере у руки телефон. - і як я можу не напрягатись якщо чую таку інформацію? Ти взагалі як вижив без їжі, дурнику?

- ну сонечко..не потрібно. я сам сходю і все куплю. тимпаче я хочу тебе порадувати чимось смачним, окрім себе — трохи посміявся, та продовжив — я їв час від часу, і ці три дні також щось кидав у рота. тому переживати не потрібно. хоч так скину зайві кілограми. — Женя ще раз поцілував цього чоловічка в губи. Йому було дуже приємно бачити таку турботу від старшого, хоча той був не в кращому становищі. але можна ж розпитати, що Спартаку можна, а що не можна. а потім зробити висновки, і купити щось смачненьке. Янович знову направився до виходу — я швиденько, обіцяю. після цього я тебе не покину.

-Добре, тільки швидко... Не хочу знову на довго залишати тебе. - Як тільки Янович виходить з палати Спартак встає з ліжка відчуваючи пекучу біль та підходить до вікна дивлячись на красиві пейзажі. Дерева, травка, квіти,тепло. Хочеться погуляти але зараз він може тільки відкрити вікно і вдихати свіже повітря