Багнет-відлуння Вельткрігу

Важке минуле, сьогодення та майбутнє.

Переступивши поріг, на нього мертвим вантажем впали всі його гріхи, а маска доброзичливого джентльмена впала, оголюючи вискал і пусті очі.

Таке трапляється регулярно, і кожен раз як у перший. Перед очима одна й та сама картина: Сонячний весінній день, відкриті двері, матір з ножем у животі, і зниклий батько, тримаючий його руків'я.

Сльози, безпомічність, обійми, море крові та бліде обличчя матері, з вже скляними, але налитими сльозами очима, такими люблячими. Її останні подихи та слова, різкий та просочуючий одежу запах заліза та квіткових парфумів. Агонія, лють, ненависть, заперечення і болісне, неможливо болісне, розриваюче й тіло і душу прийняття. Погляд у дзеркало, в якому відбивався вже не життєрадісний хлопчик з блискучими очима, а щось спустошене, покрите ще теплою кров'ю з голови до п'ят, з не людським поглядом. Кожен раз закриваючи очі, у безмежній темноті, він бачить ту картину, ті очі, ту кров, а в вухах гомонять останні слова. Такі тихі, теплі, але які ж гучні.

Далі була темнота. 

Наступного дня.

Наступний день почався з горнятка кави, посеред розтрощеної квартири, в якій в принципі не було що трощити. Добре що в цьому домі він живе сам, оскільки всі мешканці давно померли чи то на війні, чи то від старості, або якоїсь хворі.

-Пора мені збиратися.

Повсякденний одяг привітав Ервіна своєю сірістю та однотипністю, а сорочка своєю білосніжністю, якій на жаль не судилося бути тривалою.

При параді, з нанесеним вчорашнім ароматом і без будь-якої зброї окрім трофейного, викидного ножа комуніста, він вийшов з квартири, залишаючи квартиру в її теперішньому стані.

Посмішка не сходила з обличчя хлопця, була такою як завжди. Він вітався зі всіма так, як і  завжди, ніби нічого й не було, та й нікому до того діла не було.

День сьогодні був теплим, сонячним, як тоді. Пташки щось собі весело наспівували, й навіть десь вдалині кружляв метелик.

Прийшовши до дому Шарлотти, він узяв маленький камінчик й жбурнув його в потрібну шибку, після чого почекав і кинув ще один, а потім ще і ще. Вікно відчинилось, і трохи роздратована Шарлотта, яка висунулась з вікна, вже хотіла висловити що вона думає, побачивши Ервіна одразу змінилась в настрої та з усмішкою побігла відчиняти йому двері.