When one door closes, a new one opens

Частина 2

Знову приглушене світло підсвітки, стук клавіш та яскравий екран ноутбука. Чанбін лежить на ліжку та дивиться у стелю. Слухає, як Чан тихо наспівує якусь мелодію. Він любив голос друга, хоча багато критиків вважають його звичайним та нецікавим, але у ньому була якась магія. Невимушене виконання і щирість, що ллється через край. Чан поринає у пісню, пропускає її через себе, відкриває душу навстіж. Наче говорить "Подивіться, послухайте мене", а потім ти вже не можеш відвести погляд від нього. Не можеш перестати слухати його пісню, бо кожне слово влучає у саме серце.

У очах Чанбіна він — чарівник. Той хто заслуговує на повагу і захоплення, а ще на щастя.

— Чан, а пам'ятаєш як ми познайомились?

Хлопець відкидається на спинку стільця та заривається рукою у кучеряве волосся.

— Це було так давно. Можливо це сталось на вечірці Чонвона?

— Як ти можеш не пам'ятати цього? З віком пам'ять настільки гіршає? — усміхається Со

— Зараз договоришся і вижену до себе. Ніякої поваги у цьому домі! — Чан ображено складає руки на грудях.

Чанбіне це неабияк смішить, але він прикриває рот рукою, щоб сміх був не таким голосним.

— Добре, добре, ти правильно сказав. Це була вечірка Чонвона, здається після літньої сесії. Я вийшов на терасу подихати свіжим повітрям, а там сидиш ти у навушниках. Пам'ятаю я поклав тобі руку на плече, а ти аж підскочив.

— Не було такого! Просто хтось вилив в себе декілька пляшок пива і від нього тхнуло дай Боже.

— Я тоді вже протверезів, не треба мені тут розповідати, — обурено відзивається Чанбін, викликаючи посмішку у друга. — Так от, потім я попросив дати мені послухати пісню, ти погодився. Коли я встромив навушник, то наче у рай потрапив. Це справді було щось неймовірне.

— Бін, ну не починай. Це була така сира демка.

— Ти диви, а про погану демку він пам'ятає. Та і яка різниця, все одно це було дуже круто. Ми потім просиділи всю ніч обговорюючи пісні та різні жанри музики. Я думаю, що це доля.

— Ну і хто із нас тут сентиментальний? — Чанбін закочує очі. — Хоча ти маєш рацію, тоді було круто. Але мені більше подобається наш перший день у цій квартирі.

— Це тоді коли ми вирішили приготувати вечерю і майже спалили квартиру? О це було незабутній вечір. Мені здавалось, що я помру від сорому, коли один з пожежників запитав, що спричинило загоряння.