Дᥲմ ⲙᥱні ɯᥲнᥴ

- ГЛАВА 12. яᴋщᴏ ᴨᴩᴏбᴀчиɯ, ᴛᴏ ɜʍᴏжᴇɯ дᴀᴛи дᴩуᴦий ɯᴀнᴄ

Субота. «11:05»

- Ай!

Різко схопившись за лікоть, Хейлі скривилася. Коли потягалася, вдарилася об куток столу.

— Блять, — вилаялася вона, тримаючи лікоть.

«Треба прикласти лід» подумала дівчина, вставши з ліжка, попрямувала на кухню. Вийшовши з кімнати, вона опинилася в повній тиші. Зазвичай Хейлі відчуває чиюсь присутність, наприклад, Сари, але зараз це було не так. Байєрс зазирнула до кімнати тітки і нікого не знайшла. В голову відразу спало на думку перевірити телефон. Дівчина повернулася до своєї кімнати.

*сара: сонце, у мене на роботі захворіла колега і мене викликали замість неї, не хотіла тебе будити, ось написала, не скучай) *

Прочитала вона, взявши телефон.
«Ура, квартира на цілий день тільки моя» подумала, але згадавши куди вона йшла, відклала телефон.

Приклавши лід, Хейлі спочатку відчула поколювання, а потім що біль вже потроху йшов. Включивши телик, щоб було не так нудно, присіла на диван, по ньому йшов молодіжний ситком. Потримавши 15 хвилин, коли постраждале місце вже відійшло, дівчина заварила каву.

- Кава підніме мені настрій, - сказала Байєрс і зробила ковток улюбленого напою.

Чим вона займатиметься цілий день, поки не знала. Але спочатку дівчина вирішила розібратися із домашніми завданнями. «Потрібно зробити фізику, математику, хімію, потім почитаю матеріал з астрономії та історії» з цими думками вона пішла до своєї кімнати. Робити хімію та фізику було легким для неї завдяки генам батька.
Десь у глибині душі вона хотіла з ним спілкуватися, але... це було важко для Хейлі, вона мало знає його і ще не відійшла від цього. Головне, що біль і депресія, які так довго мучили її, вже залишилися позаду. Тепер ту порожнечу треба заповнити позитивними емоціями, їй хотілося налагодити стосунки зі Старком. Вона бачила, що той усвідомлює свою провину і намагається загладити її перед Байєрс. Жаль що вже з рідною матір'ю, вона не зможе ніколи побачитися наживо... від цього дівчині було нестерпно боляче, але цей біль вона нікому не показувала. Ніхто не зможе зрозуміти її... прийняти з усіма її проблемами та недоліками. Самотність була її вірним другом, у ньому вона переживала всі свої емоції, тривоги, почуття. Але їй так хотілося знову відчути тепло батьків, щоб хтось назвав її дочкою, хотілося обіймати батька, говорити, як вона його любить, проводити вільний час разом, відчути себе нарешті щасливою!..