JÖTUN

Дім

18 днів до ротації

— І куди я маю його тут запхнути? — Через зуби лаяв долю Чіткий, стоячи посеред батарейного майна, — цю трекляту палатку мені на коліна покласти, чи що?

Зранку комбат наказав скласти табір і чекати команди на марш. Сам же Хрущ поїхав металебою у селище, де жила друга батарея, аби пошукати нам хату. Дивовижно наскільки довго нам довелось чекати дозволу від командира дивізіону, аби це зробити. Затягнуте меджайство.

— Гей, Халепо, допомагай!

Зарядний ніс металеву піч у ТАТку, йому допомагав найцікавіший персонаж у моєму житті — Борис. Якби я був психологом, я би написав зо три томи психоаналітичних нарисів на цей екземпляр людиноподібної мавпи. Борис мав багато імен — Бориска, Синичка, Камбала, та його командир гармати зве його Бидлом. Це чоловік років тридцяти п'яти, але за розвитком він не відрізнявся від підлітка.

Я допоміг хлопцям закинути піч.

— Що ж, пішли палатку тягнути, га, Борька?

— Ну пішли, натягнем, — промовив швидко Борька.

— Як справи, Боріска?

— Хуйово, — задумливо відповів він, — та у принципі нормально.

Хлопці з розрахунку Алеф старанно складали палатку, та в них щось постійно не виходило. Палатка була вся у дірах та покрита чимось на кшталт моху. Деколи природа Сванолу дивує своєю живучістю і цей мох був одним з показових прикладів, адже він міг простати навідь при нестерпному морозі. З горем навпіл склавши ту кляту палатку ми збагнули, що ніхто не взяв з собою мотузку, щоб її зв'язати. Борис був негайно відправлений по неї. Я сидів на палатці, не даючи їй скластись. Зарядний підкурив сигарету.

— Покурим? — Озвався хлопець з Алефу.

— Ні, Кворелл, я з Халепою курю, — я посміхнувся.

— Найвідданіший Зарядний у світі, — мовив я.

— Будеш винен, — вишкірився Зарядний.

— То хтось вже знає куди ми будемо переїжджати? — Кинув Кворелл, нервово поглядаючи, як Зарядний передає мені половину цигарки.

— Бував на Норі третьої батареї? Ось саме туди й переїжджатимемо.

— В ту селуху роздовбану? Як її там, Есерад, здається?