JÖTUN

Шум

16 днів до ротації

Два дні було витрачено на перевезення і складання майна. Ночами перегнали дві гармати, ставлячі їх у копаніри, котрі були викопані в посадках, мабуть, ще під час перших конфліктів на Сванолі. Нитку так і не зняли, як гадалось, тому руммер залишився разом з екіпою Лоранца чергувати в тій посадці. Певно чергування там зараз — одне задоволення.

Закинуте тарріанське селище, де глухі стіни покинутих хатин були розібрані по цеглинах і перебудовані у воєнні об'єкти. Спочатку ми планували жити в одній з більш-менш вцілілих хатин і навіть вже встигли сколотити з дерев'янних піддонів нари, але сталось несподіване — третю батарею, до котрої ми пішки ходили митись через усе село, перевели на Харфи, де сталось раптове загострення. Минулої ночі, коли я стояв на посту, я бачив, як вони виїжджали.

Гуркочачи, повз мене проминали чорні постаті ТАТок, руммерів, металеб і гармат, на котрих я бачив тіні членів екіпажу з сигаретами в долонях. Вони промайнули повз мене і шум двигунів розтанув десь за обрієм, поки я промовив їм навздогін тихе «удачі вам, хлопці».

Ми заселилися у тому ж маєтку, звідки вони виїхали. Зарядний сяяв від радості, постійно сидів біля каміну у великій кімнаті і з задоволенням попивав каву з металевої кружки, не вистачало йому лише крісла-качалки й пенсії. Я задовольнявся гарячим душем і теплому ліжку. Для нас із тилу навіть відправили кухарку! Готувала вона не завжди смачно, але то вже не сухі пайки посеред поля.

Тільки ці сусіди... піхота, що з них узяти. То патрони у них зайві знайдуться, то беспілотники їм привидяться, то вони стрільби влаштують, то набухаються як скотиняки і святкують чийсь день народження чергами з кулеметів. Зрештою і в нас є такі персонажі — наш Механ в перервах між чергуваннями полюбляє випити й включає ветерана війни, чим починає нагадувати берсерка, втрачаючи страх перд смертю і начальниками. Механ забував про страх перед комбатом. За це Хрущ нагороджав його прочуханом і поважними титулами, а одного разу взагалі закрив його у підвалі, щоби той трохи заземлився. Та ніякі штрафні санкції від комбата не допомагали. Механ остаточно змінився, лише після довгої і серйозної розмови з Командиром.

Я дивувався, як один лиш дах над головою може усе змінити. Все, що ми мали робити — це ходити на пости, рубати дрова та їсти й спати, чекаючи своєї черги на бойове чергування. Цоркул привіз нам GPS і вони з Командиром встановили його на Гармату. Тепер не доведеться прив'язуватись до місцевості і наводитись через панораму. Але, на жаль, автономку так і не відремонтували, тому в машині все ще буде холодно.