JÖTUN

Вода

20 днів до ротації

По моєму обличчу стікала вода. Таке відчуття, неначе я тану під її гарячими струменями, що стікають по мені разом с застиглим потом і багном. Вона зігрівала мою шкіру, розм'якшувала суглоби, неначе ковток свіжого повітря давала мені нові сили, щоби жити. Звичайний душ відчувається дуже детально і гостро, коли ти не бачив води вже п'ятнадцять днів, за які встиг звикнути до брудних рук і небритого обличчя. Кляті нитки, щоб їх.

Благо, що чергування на них проходить доволі швидко, та учора нас поміняв розрахунок Торн, бо їм, нарешті, справили досилач і вони тепер можуть стріляти. І за кілька днів вже має прибути Алеф.

Я змив з себе залишки гелю і вийшов з кабінки. Переді мною на стіні висіло запотівше дзеркало. Моя рука торкнулась його прохолодної гладі, стираючи конденсат з його поверхні і крізь його мутну текстуру я розгледів своє лице. Неголене підборіддя і вуса під носом, мішки під запалими очима й товста лінія скул. Я провів пальцями по бороді й оскалився. Напевне, не буду її збривати, най буде.

— Ти там довго? — Почув я за дверима.

— Одну маленьку!

Швидко витершись та одягнувшись, я вискочив з душу і опинився у коридорі житлового будинку. Я взяв свої, заліплені брудом, черевики і пішов в одну із кімнат, де на мене витріщились відпочиваючі на ліжках солдати. Третя батарея. Вони про щось говорили один з одним, самий розгар розмови. Серед них стояли і члени моєї батареї, Комбат говорив про щось із Механом, активно жестикулюючи. Між тим Зарядний вже ввійшов до душу.

Я сів на вільну постіль і почав витирати ноги, щоб надягнути шкарпетки. Поряд зі мною сидів Джгот — мій знайомий навідник з третьої батареї, я його знаю ще з першої ротації на Сванол. Джгот тримав у руках металеву кружку з кавою і повільно попивав її, дивлячись у стіну.

— І довго ви тут?

— Три дні тому поселилися, самі були як ви, — усміхнувся Джгот, — непогане місце. Згадали що таке благи цивілізації. А ви все ще там?

— Так, у тих єбенях Фаєтгофських, — відповів я, надягаючи шкарпетки, — поки що то наш район. Дві гармати на нитці.

— Лиш два Йотуни? — Здивувався мій побратим.

— І те від учора, бо справними був лиш мій Йотун. Мій командир вирішив, що будем сидіти до талого, нікому не давав на нашу пушинку сідати. А взагалі у нас було чотири Йотуни, та у одного двигун став, а другий підірвавсь на міні, — я стиснув зуби, — благо, що екіпаж живий залишився. Але Купріну, мехводу, відірвало ногу, а Кафа зловила кілька осколків.