Коханий «злодій»

Мені ніколи не було так добре

Двері ляснули, і я ковтнула, почувши кроки у свій бік з коридору. Мої стегна вперлися у стіл, коли Давид завмер у дверях, оглядаючи мене, наче лев – антилопу. Мені б в пору було лякатися такого погляду, але я мліла. Хотілося розплавитися в його руках, але вони ще навіть не торкнулися мене.
–Вона доїде в цілості? – хрипко запитала я, хапаючись за останню можливість відвести розмову у інший бік.
–Я викликав таксі та попросив написати. – незнайомим тоном вимовив професор, змушуючи мене прикусити губу. – Йди сюди, Тіно.
–Не піду. – від чогось посміхнулася я. За вікном вже було темно. Він міг бачити мою посмішку у світлі штучного освітлення. Я похитала головою на його насуплене обличчя.
–Не підеш? – наче заграваючи запитав чоловік. Я знову зробила негативний рух макітрою, досі усміхнена.
–Не піду.
–Добре. – погодився професор, повільно крокуючи до мене. Я стиснула пальцями стільницю, з силою зводячи ноги. Його темно-зелені очі виїдали мою душу, я відчувала, як в середині мене щось тепле розливається по артеріям, змушує тихо зітхати, щоб не перервати цю мить. Коли ми опинилися за декілька сантиметрів від одне одного, на моїй талії опинилися чоловічі руки.
Я майже вдарилася об його кам'яні груди, під якими швидко билося щось живе та схвильоване. Слухаючи якийсь внутрішній порив я приклала чоло до шкіри, під якою сходило з розуму його серце. Моє, вже божевільне, диктувало мені абсолютні дурниці, а я могла лише прислухатися до ударів під вухом.
–Тіно, подивися на мене.
–Не можу. – прошепотіла я, обіймаючи його. Зверху почувся смішок, після якого на мою маківку опустився легкий поцілунок, і моє підборіддя, підхоплене чоловічими пальцями, вимушено було підійнятися. На секунду я завмерла, розглядаючи його дивовижні райдужки. Там змішалися всі відтінки зеленого, довершені жовтуватим біля зіниць. Я, наче, дивилася у дивакуваті джунглі, або скупчення водоростей в океані, або нічну галявину. Галявину без квітів, абсолютно чисту. Але погляд його не був таким кришталево чистим, ні, суміш чогось небезпечного, хтивого, гарячого, не давала йому бути таким. Невже він дійсно повинен був бути настільки ідеальним?
–Ти знову забуваєш дихати. – прошепотів він, розганяючи мурашки по моїм рукам.
–Справді? – перепитала я, не в змозі відірватися від споглядання його очей.
–Справді. – кивнув професор, і в мить його губи опинилися на моїх, вкравши мій останній, ледве живий, подих. Я схопилася за його плечі, моментально відірвана від землі, та відчула долоні під своїми сідницями. Мої ноги зійшлися за чоловічим попереком. Варто було мені почати знемагати від бажання втиснутись у нього так, щоб між нами не залишилося і краплі повітря, як він відірвався від моїх губ, проводячи носом по вилиці до вуха.
–Скажи, що кохаєш мене.
–А якщо не скажу? – прошепотіла я, знущаючись. Мені кортіло сказати, я навіть була за крок до цього, але ні. Я повинна була помучити його трохи довше. – Відпустиш мене?
– Не відпущу. – майже у саме вушко видихнув він, стискаючи пальцями мою шкіру, поки що, вкриту одягом. Чомусь, я була впевнена, що не зупинятиму його сьогодні. Я повинна була сказати, що я незаймана.
–А якщо я хочу піти? – його очі опинилися напроти моїх, великий палець торкнувся моїх губ, відтягуючи нижню.
–А ти хочеш? – цим диявольським спокусливим голосом запитав він.
–Не хочу. – прошепотіла я, вирішуючи долю сьогоднішнього вечора.
–А чого хочеш? – здається, тепер знущався він. Я відчула цю спрагу, тепер, болісно намагаючись стиснути ноги, але не могла, а він тільки переможно посміхався, розуміючи, яку реакцію викликає у мене.
–Поцілуй мене. – наказала я, але зустрілася з перешкодою – його пальцем, що не давав нашим губам дістатися одне одного.
–Три слова.
–Ти не можеш вимагати у мене зізнання в коханні.
–Не можу. А ще можу не цілувати тебе.
–Це маніпуляція.
–Так, із погрозами. – спокійно погодився він, знизуючи плечима.
–Поцілуй мене, і я скажу.
–Скажи, і я тебе поцілую.
Я закотила очі, набираючи повітря, і глядячи на очікування в його погляді... вкусила його за палець. Той самий, який заважав мені. Давид зашипів, і неочікувано цією самою рукою ляснув мене по сідниці, тієї ж миті з мого горла вирвався незнайомий звук, схожий більше на схлип, ніж на стогін, почувши який я завмерла. Я ніколи не дозволяла собі звучати... так. Ніби акторка кіно для дорослих. Але йому, очевидно, сподобалося, судячи з виразу обличчя. Давид торкнувся моєї спини, втискаючи в свої груди, і кудись покрокував. У мене завмерло серце, усвідомлюючи, що ми зупинилися в спальні, але не перед ліжком. Він зупинився біля величезного вікна, за яким було видно вечірній берег річки, багатоповерхівки, офіси, вечірнє місто, ліхтарі та людей. Мої ноги торкнулися підлоги, коли Вебер змусив мене стати спиною до нього, та опоясав руками моє тіло, вкладаючи власну голову на мою.
–Тіно, я робив багато помилок. Я хочу хоча б раз зробити все правильно. Хочу, щоб ти дозволила мені зробити все правильно. І я хочу бути з тобою.
–Ти – мій викладач. – розгублено прошепотіла я, бігаючи очима по склу вікна.
–Це єдиний контраргумент?
–Так. – це дійсно було так. Ніяких причин відмовлятися окрім цієї.
–Скоро я не буду твоїм викладачем. Доти ми повинні будемо це приховувати, ми можемо зачекати, але я маю знати, чи можу очікувати на щось. – я різко розвернулася, притиснута його тілом до вікна.
–Що значить «скоро не буду твоїм викладачем»?
–Я прийшов до університету через Славу, точніше, через домагання. Їм потрібен був викладач, і вони знайшли мене. Людину без потрібної освіти, взяли аби кого. Добре, що вона розповіла мені одразу.
–І що ти збираєшся зробити, перш, ніж підеш? – запитала я застережено. Здавалося, я дійсно знаю його. Він би не залишив це просто так, і не схоже, що він прийшов проконтролювати дисципліну. – Це пов'язано з судом?
–Так, Тіно. Я планую посадити Абрамова на стільки років, наскільки буде можливо.
–Не схоже, що це все. – звела я брови, але мене відволікла широка долоня, що обережно забирала моє неслухняне волосся за вуха.
– Я не люблю коли хтось протягує руки до моїх людей. У мене всього одна сестра і один брат, окрім них нікого немає. Можливо, це не все, але посадити Абрамова і дати йому згнити серед таких самих виродків, як він - найголовніша моя мета. У мене на нього великі плани. Тобі нема про що хвилюватися. Після того, як Абрамов зникне – я... Взагалі-то, я планував поїхати до брата, забрати Славу...
–Поїхати. – повторила я, наче дурнувата, або глухувата. – Як далеко?
–У штати. – здається, у мене сіпнулося око.
–У штати? І ти пропонуєш мені стосунки, знаючи, що поїдеш незабаром? Це жорстоко, Давиде. – похитала я головою, зітхаючи. Я не вірила у стосунки на відстані. Та і він був не схожий на шістнадцятирічного хлопчика, який міг би на це погодитися.
–Ми щось вигадаємо.
–Що саме? Наші вигадки закінчаться на розмовах по FaceTime, обіцянках приїхати раз на пів року, сумісними, зрештою зруйнованими, планами і розбитим серцем. Ні. – знову похитала я головою, визволяючи своє тіло з його хватки. Навіть, якщо це спричиняло такий біль, далі буде гірше. Краще зупинитися зараз.
–Тіно, – суворо вимовив чоловік за моєю спиною. Він не дав мені піти, адже я знову опинилася в його руках, наче лялька, яку мала дитина не хоче віддавати. – Я не маленький хлопчик. Я не сказав, що збираюся повернутися до штатів, я сказав: «планував». Плани іноді змінюються, і я вирішу це питання, просто будь поряд. Будь ласка. – я закрила очі, і вперше зізналася собі, та йому:
–Мені страшно. – Я відчула, як підіймаються та опускаються широкі груди позаду, відчула руки, що повертають мене що нього, а потім відчула поцілунок у чоло.
–Я знаю. Саме тому, я не хочу лякати тебе сильніше. Якщо ти не хочеш – нічого не буде.
–Я хочу, – нарешті ці слова вирвалися з мене. – але боюся. – Я обійняла його за плечі, глядячи йому в очі. – Я кохаю тебе, саме тому мені страшно, бо кожного разу, як я закохуюся, це закінчується провалом. Провалом мене під землю та у безодню невпевненості та ненависті до себе. Якщо ми вже зараз розуміємо, що комусь буде боляче у майбутньому, я не хочу щось починати. Мені здається, я не зберу себе наново після цього.
–Ніяких провалів в безодню, – кивнув він, підіймаючи мене над підлогою, щоб наші очі були на одному рівні. – Я триматиму тебе, ти можеш прийти до мене в будь-який момент, сказати будь-що, пожалітися, порадіти. Я хочу бути поряд. І я буду. – Я відчула щось тепле та вологе на щоках, мій схлип прорізав простір кімнати і я впала йому на плече, заливаючись сміхом в суміші зі сльозами.
–Тіно. – О, його голос ще ніколи не був таким розгубленим. – В який момент я сказав щось зайве?
–Ти сказав саме те, чого мені не вистачало. – Хапаючись за його шию плакала я.
–Тоді чому сльози?
–Не знаю. 
–Як можна не знати причину своїх сліз?
– Отак. – Буркнула я, відчуваючи, як він гладить мене по волоссю. Мої ноги обвили його спину, тепер я була схожа на мавпу, особливо, через нашу різницю у зрості. Здається, він не був проти. Ми стояли так, доки я не заспокоїлася і не почала так само торкатися його волосся, насолоджуючись.
– Я майже чую тарганів в твоїй голові. Про що ти думаєш?
–Про те, що хочу тебе поцілувати.
–Хотіти і мовчати – шкідливо для здоров'я. – промуркотів Давид, відстороняючи мою голову від свого плеча і миттєво поглинув мої губи. За декілька секунд у мене зірвало дах, я почала дряпати нігтями його шию та потилицю, шукаючи точки зіткнення наших тіл і ніяк не знаходила чогось особливого. Він розділяв мої бажання, але в якийсь момент я втратила, здавалося, сенс свого життя, коли він відірвався від мене.
–Тіно, «так», або «ні». Я не зможу більше.
–Що? – не зрозуміла я, все ще глядячи голодними очима на його губи.
–Або ми довершимо справу, або треба зупинитися.
–Що довершимо? – знову перепитала я. Він страждально закинув голову, змушуючи мене засміятися. – Я думаю, що готова. – Давид не перепитував, тільки обережно поцілував мене, наче, даючи останню можливість втекти. Я не тікала, тільки втиснулася у його тіло, гадаючи, що це був ідеальний момент, щоб сказати, але я проґавила його.
Він цілував мене довго, здавалося, повільно ми розділяємо мою, чи його душу між губами, катуємо та благословляємо одне одного одночасно. Я не пам'ятала, як ліжко опинилося під моєю спиною, пам'ятаю лише його спроби не розчавити мене, та сп'янілі очі, тверді руки, на яких тримався широкий тулуб.
–Я... – вирвалося з мене нарешті, коли він цілував мою шию, проводячи пальцями по стегнах.
–Все потім. – прошепотів він, кусаючи мене за шию та знову поцілував. Не знаю скільки це продовжувалося, але небо перетворилося на зоряну чорну ковдру з далеким повним місяцем, коли моя долоня ковзнула під його футболку, позбавляючи професора першого елемента одягу. Він відповів миттєво, скидаючи мою легку сорочку та потягнувся до застібки бюстгальтера. Я стиснулася, проклинаючи себе за таку реакцію та за те, що він помітив її. Єдиний, хто колись бачив мої груди, - печально відоме перше кохання. Звичайно, Макар вставив гидотний коментар про їх недостатній розмір, а потім додав, що зроблені груди останнім часом виглядають натурально і «це можна виправити». Наче моє тіло було проблемою. Тоді я думала дозволити йому більше, ніж завжди, але він зіпсував усе. Що, певно, було на краще.
–Тіно? – його широка долоня опинилася на моїй щоці, коли в зелених очах ковзнула недовіра. – Я дуже хочу залізти у твою прекрасну голівоньку і зрозуміти, що там коїться, але не можу. Кажи мені все, про що думаєш, щоб я знав куди мені рухатися. Зараз у тебе такий вигляд, ніби ти абсолютно не розумієш, що тут коїться. Сталося щось, про що я маю знати?
–Я... У мене маленькі груди. – здається, я помітила, як напруга зникла з його обличчя, на якому моментально розквітла поблажлива посмішка.
–У тебе прекрасні груди.
–Ти не бачив їх. – він якось дивно прикусив губу, беззаперечно, виглядаючи при цьому гаряче, але я широко розкрила очі, шоковано кліпаючи. – Що означає цей погляд?
–Не те, щоб я дуже хотів дивитися... Тобто я не був проти, але, звичайно ж, я не збоченець, просто так вийшло... – мої брови підіймалися все вище, доки він, нарешті, не видихнув: – Коли я привіз тебе після клубу, спочатку ти обійняла мене і була розчарована тим, що я не Зябчик, – я майже посиніла від сорому, – потім я спробував дізнатися твою адресу, і за декілька секунд ти почала роздягатися. Це було миттєво.
–Ти міг не дивитися! – обурилася я.
–Я намагався! Це була секунда, і я вже нічого не пам'ятаю. – він закотив очі, видихаючи. Тоді ж я зареготала, усвідомлюючи, що довела його до винуватого мовчання.
–Так і скажи, що ти вже тоді хотів мене.
–Так, із блювотними позивами до туалету, в неадекваті під якимись таблетками. Хотів так, що ледве стримувався.
–Сарказм у тебе виходить краще ніж компліменти. – прошепотіла я, коли він похитав головою та скотився з мене на спину. Ми його втрачаємо, Тіно, втрачаємо збудження і настрій. – Ти сказав, що вже нічого не пам'ятаєш.
–Нічого не пам'ятаю. – я сіла на ліжку, під його, здавалося, розчарований погляд. О ні, він був впевнений, що я піду? При всьому бажанні, якщо я стану на ноги – вони розплавляться. Треба скинути це навантаження. Я перекинула ногу через його стегна, сідаючи так, щоб відчувати, що його збудження не зникло до кінця. Моя рука опинилася за спиною, і одним рухом я розстібнула білизну, видихнула та смикнула за передню частину, аби позбутися зайвого предмету гардеробу, але щось пішло не по плану. Тканина сильно вдарила мене по спині, змушуючи скрикнути від болю, коли я зрозуміла, що застібка вчепилася у нитку, що вибилася зі шва. Вебер зареготав, підіймаючись та ми знову опинитися втиснуті в груди одне одного.
–Я хотіла бути звабливою. – ледве не плакала я від того, що знову виглядала, як остання дурепа. Він зі сміхом ліг мені на плече, цілуючи шкіру, і позбавляючи бюстгальтера остаточно. Я дозволила лямкам скотитися з плечей, коли кісточки тильного боку його долонь пройшлися від ямочки під шиєю до простору між грудьми та до самого живота. Весь цей час він цілував мої ключиці.
–Ти навіть не уявляєш наскільки ти зваблива, Тіно, у мене зуби зводить кожного разу, як я дивлюся на тебе... – після цих слів він підхопив мене під сідниці, дозволяючи моїй голові бути трохи вище, і покрив поцілунками всю мою шкіру, до якої доривався, викликаючи табун мурах. Він все цілував, доки в мить не завмер поміж грудей, і не підійняв очі.
–Ти наносиш сюди парфум?
–Так... – кивнула я розгублено.
–Він відчувається на губах, досить гіркуватий. Я планую цілувати тебе сюди частіше, не використовуй його на цій ділянці.
–Як скажеш.
– Мені подобається, як звучить. Наче пісня. – зачаровано вимовив він, продовжуючи насолоджуватися моїми грудьми. Тоді я зовсім забула про важливість однієї обставини, та просто віддалася його губам та рукам, тихо зітхаючи. Вистачило пари хвилин, щоб я дозволила собі розстібнути ґудзик на власних брюках, та спробувати спустити їх по ногам. Звичайно ж, у мене не вийшло, і довелося підводитися на ноги під його палаючим поглядом. Я залишилася в мереживній білизні, і вже було потягнулася до неї, коли його велика долоня лягла на мою, заважаючи.
–Я сам. Пізніше. – повільно підіймаючись в слід за мною вимовив Давид, і його домашні штани впали до наших ніг. Тоді я знову опинилася сидячою на його руках, ми впали на ліжко, поки цілувалися. Я опинилася зверху, не стримуючи переможної посмішки. У мене не було бажання цілуватися ще годину, бо моє тіло вже було схоже на бджолиний вулик, настільки воно гуділо зсередини. Я усвідомлювала чого хочу, забулася та відчувала себе залежною від кожного його дотика. Я схопилася за резинку його трусів і підійняла очі, перш, ніж потягнути вниз. Він усміхнувся, підіймаючи брови.
–Продовжуй, як вже почала, чи тобі надати дозвіл?
Я пирхнула, але зрозуміла, що страх повертається, коли, наче в уповільненій зйомці, слідкувала за лінією волосків, що зникали під тканиною. Я видихнула, позбавляючи його білизни, і витріщилася на цей клятий агрегат. О, матінко. Він був дійсно під стать великому росту та долоням. Завеликий для мене. Я завмерла, а потім різко похитала головою.
–Ти знаєш, вже пізно... Я передумала.