Коханий «злодій»

Важкий день, погана дата

Я приклала телефон до вуха, важко видихаючи. Якось забагато матеріалу для однієї лекції. Якщо Вебер дійсно так ретельно готується, то мені справді слід вибачитися за наші постійні перепалки.

-Слухаю.
-Як там твоя книга? - якимось дивним голосом запитав мій єдиний адекватний знайомий чоловічої статі.
-Нема на неї часу, пам'ятаєш того викладача про якого я розповідала? У нього зараз купа справ, здається, він з кимось судиться, а я маю замість нього провести лекцію першокурсникам.
-О, чорт. - засміявся Ал. - Здається, тебе нагрузили.
-Так, але я впораюся. Ти... Все в порядку? У тебе дивний голос.
-Так, зі мною все добре. - його голос трохи тремтів, але я не могла зрозуміти, чи сміється він, чи плаче.
-Мені так не здається. Щось сталося?
-Пам'ятаєш, я розповідав про своїх батьків?
-Так... Так, я пам'ятаю, вони загинули коли тобі було тринадцять. Сьогодні якийсь поганий день?
-Сьогодні дванадцята річниця їх смерті.
-Мені дуже шкода. - прикривши очі рукою вимовила я. - Я можу якось допомогти?
-Просто поговори зі мною. Твій голос заспокоює мене.
-Гаразд. - без задньої думки кивнула я. - Здається, ти казав щось про сестру чи брата...
-Так. У мене є старший брат і молодша сестра. Нас було троє, але я завжди опинявся за бортом.
-В якому сенсі?
-Брат з сестрою вчилися в Україні, або Німеччині, мене, як зайвого, відправили подалі.
-До Штатів?
-Саме так.
-То ти не американець. - мій подив не приховувався, я дійсно не очікувала такого повороту подій. - Але ти казав, що живеш там з дитинства.
-Так, - неочікувано він засміявся, перериваючи самого себе на слові - з семи років. Мене відправили в пансіон для «проблемних» дітей. Батько був впевнений, що там мене вилікують від тих рис характеру, які йому не подобалися, але, на жаль, були частиною його сина. Я народився в Україні, але я майже не пам'ятаю мови, ти допомагаєш мені у набагато важливішій справі, ніж тобі здається. Батько був німцем, матір єврейкою.
-Контрастний шлюб. - вирвалося у мене.
-Твоя правда. Загалом, мій брат - ксерокопія батька. Строгий, витончений та душний. А сестра... сестра схожа на бабусю. Можливо, через те, що бабуся дала їй ім'я та любила її більше за всіх. - він ненадовго замовк, змушуючи мене кусати губи в спробах вигадати запитання. - Я казав про пансіон. Там мали виправляти нашу поведінку, ліпити однакові особистості, там неможливо було купити якесь печиво, шоколад, проте дурь було дістати легше за все.

-Ти...
-Я вживав з тринадцяти років. З того самого вечора, як дізнався. Брат помітив це занадто пізно, у п'ятнадцять я переїхав у новий «виправний» центр.
-Ти вживаєш наркотики. - шоковано вимовила я. Тієї ж миті зрозуміла - він під кайфом. Голос, сміх посеред фрази, паузи.
-Я ніколи не коловся. Тільки курив.
-Пігулки?
-Пару разів, дуже давно. - я відклала всі матеріали, підходячи до вікна.
-Ти не згадував про це.
-Тобі було б огидно говорити зі мною. Завтра зранку я пошкодую про те, що сказав і буду вибачатися.
-Я пробачу тобі. Чи можу я якось... вплинути на твою ситуацію? Ти зірвався тільки сьогодні, чи це продовжується вже якийсь час?
-Зірвався. Я був чистий близько пари місяців. А стосовно першого запитання... мене тішить, що ти подумала про це. Принаймні, твій голос здався мені стурбованим.
-Бо я дійсно стурбована. Ти не кинеш, якщо попрошу, цього замало, я розумію це, і тому хвилююся. Бо я не знаю як допомогти тобі.
-Ми могли б дещо зробити. Ти могла б. Тіно, скажи мені завтра, що хочеш, щоб я кинув. Скоріше за все мої спогади обірвуться на моменті пошуків телефону, я не пам'ятатиму, що дзвонив тобі. Якщо ти попросиш мене, я дослухаюся. Принаймні, мені здається, що це спрацює.
-Тільки тому, що попрошу. - я тихо пирхнула. - Що, як не допоможе?
-Проблеми треба вирішувати по мірі поступлення, чула про таке? Ти можеш вплинути на мене, не знаю, як це тобі вдається. Скажи мені, що здогадалася сама, що тебе турбує це, і я зроблю з цим щось. Мені потрібен поштовх. Будь моїм поштовхом, Тіно.
-Якщо ти вважаєш, що це допоможе - я зроблю це.
-Навряд чи у мене колись були такі друзі, як ти. Мені потрібно позбутися цього лайна зі свого організму, я напишу тобі.
-Завтра?
-Завтра ввечері, я думаю.
-Добре.
-У тебе покращилася англійська.
-Це у тебе погіршився слух.
-Люблю твої жарти. Дякую, що вислухала.
-Це одна з тих небагатьох речей, які я можу зробити. Удачі.
-І тобі, Тіно. І тобі.