для тебе я просто няв-няв

частина 10

Сеня не встигла помітити, як губи Яна у ту ж секунду притулилися до її губ. це була приємна та навіть солодка мить. дівчина запустила руки у його кучеряве волосся та ніжно перебирала пасма, а руки Яна опинилися на її шиї. уже пройшло секунд 20, а це не закінчувалось. вони просто насолоджувались одне одним, доки не закінчилося повітря. тоді Сеня відсторонилася від Яна.
вона ще декілька секунд дивилася на усмішку хлопцю з безмежним коханням у очах, але після цього дівчина вернулась в реальність.
—ой, пробач! пробач, пробач, пробач! я... я не знаю що це було... я випадково... яка ж я дурненька!—панічно заговорила та.—ти д мабуть кохаєш якусь дівчину, а я...
—так. у мене є кохання...
—ну от бачиш! о боже, як я могла? вибач! пробач!—Сеня спробувала встати з дивану, але Ян схопив її за руку і притягнув ближче до себе, захопивши в свої обійми.
—...і це кохання — це ти, Сеня. я довго не знав як тобі це сказати, бо ми знайомі всього місяць, але ти неймовірна дівчина. ти мені дуже сподобалася ще під час першої нашої спільної прогулянки, і я хотів бачитися з тобою та бути до тебе ближче. по-справжньому я закохався, коли ти одна з єдиних допомагала мені та приходила до мене, коли я зламав ногу. і ти все одно серед решти моїх близьких виділялася: з іншими я знайомий вже давніше, і вони були максимально негативно настроєні. ти знаєш мене всього місяць, але вже підтримувала мене найбільше серед усіх і єдина вселяла у мене позитив та надію на те, що далі буде краще. з тобою я подалі від реальності. подалі від проблем, які принесла мені ця травма та подалі від усього негативу. я щасливий, коли бачу тебе, і хочу, щоб ти також була щаслива поруч зі мною. а тепер дай відповідь мені на одне запитання: мої почуття взаємні?
Сеня просто шоковано дивилася на Яна, після чого по її щоці раптово покотилася тепла сльозинка.
—хей, ти чого?—турботливо промуркотів хлопець витираючи сльозинку з лиця Осі.
—пробач... просто ніхто мені такого не казав. а особливо чути це від тебе... так! твої почуття взаємні! і вони стали «ще взаємнішими» після того, що ти мені щойно сказав!!
Ян усміхнувся. він поцілував дівчину в носик і притулив до себе.

цього разу Сеня йшла від Няв-нява неохоче. вона хотіла ще хоча б на трішки залишитися з коханою людиною, але вже не було часу.
—ех, усе.—Ося ніжно обійняла хлопця.—завтра прийду. пообіцяй, що не сильно сумуватимеш без мене!
—не думаю, що мені вдасться.
—тоді я не дам тобі багато сумувати. завтра з самого ранку приїду. обіцяю.
Ян усміхнувся.
—тоді тепер можу тобі це пообіцяти.
—чудово!—Сеня поцьомала хлопця у щоку—па!
—папа!

—ма-а, я завтра зранку до Яна!—дівчина вже хотіла піти в свою кімнату, але почула мамин голос.
—чого ж ти до нього щодня ходиш? він ніби і без тебе вижити може.
—йому сумно без мене.
—з чого ти це взяла?
—він сам мені це сьогодні казав—«коли зізнавався мені в коханні—в думках додала Сеня і усміхнулась».
—ну добре. а для чого тоді до нього з самого ранку бігти через пів міста?
—щоб він менше сумував. ох, мамо, багато запитань, а відповіді самі не народжуються за власним бажанням. коротше, я спати.
—ну іди.