для тебе я просто няв-няв

частина 7

сьогодні як завжди Сеня знову із самого ранку вислизала з дому. вона думала, що ніхто її не помітить, але...
—ну і на які пʼянки-гулянки наша Ксеня іде?—це був голос матері.
Сеня зітхнула.
—до Яна.
—уже третій день до нього ходиш, а раніше не ходила. чому це, цікаво?
—тому що раніше у нього нога не була зламана.
—ммм—здається, мама заспокоїлась, але під кінець додала:—коли познайомиш нас із Янеком своїм?
—коли нога заживе у нього. або через два-три тижні.
дівчина якнайшвидше побігла подалі від дому, залишивши матір одною стояти на порозі.
Яну сьогодні не спалося. голова всю ніч боліла, а під ранок ще більше. він випив деякі таблетки, проте біль не проходила. ще й до того усього сьогодні прийшла Сеня.
—доброго ран... о Боже! ти узагалі живий?—дівчина пильно оглянула хлопця.
—а що не так?—Ян був надто замучений і відповідав максимально мляво.
—що не так? ти смієшся з мене? у тебе не волосся на голові, а гніздо, а очі так зовсім убиті! ти хоча б спав сьогодні?
кучерявий нічого не відповів, тільки відвів погляд.
—голова вже весь ранок та ніч наче розколюється. не знаю, що це.
—де у тебе є аптечка?
—я там уже перебрав усі ліки, не допомагало.—Ян провів Сеню до вітальні, де якраз була аптечка.
—дурненький! я краще розбираюся, у мене брат збирається лікарем бути, я стільки всяких лекцій підслухала, коли він був у мене в кімнаті, що ти собі й уявити не можеш!—розповідала йому Ося, перебираючи ліки.—у тебе голова як болить?
тоді дівчина влаштувала «допит» другу, після чого знайшла потрібні таблетки. Ян їх, звісно, випив.
—ну як? краще?
—трохи краще.
—ну-ну! я ж казала!—Сеня турботливо захихотіла і обійняла Яна.—а тепер тобі потрібно поспати.
—обовʼязково?
—так. ще режим сну собі зібʼєш, цього не вистачало.
хлопець стенув плечима зітхнув і ліг на спинку дивану.
пройшло хвилин 20. Сеня лежала біля нього, перебирала у тонких пальцях кучеряві пасма його волосся і зрозуміла, що її також уже морить на сон. дівчина підвела голову і, глянувши на Яна, усміхнулась.
«він так мило спить... справді як кошеня. не дарма він мій няв-няв. тобто не мій... тобто...»
Сеня сама засоромилася своїх же думок і почервоніла. як вона могла зараз думати про те, який Ян милий, якщо він її друг? хоча, багато речей вона робила несвідомо. просто мозок їй казав: роби це. і не вистачало часу на запитання «для чого?», вона просто покірно слухалася. це було, наприклад, в той день, коли Сеня несвідомо погладила Яна по голові, чи того дня, коли назвала його кучерявим одороблом. але, схоже, Ян не був проти цього.
Ося зітхнула.
—солодких снів, Няв-няв!
вона поцілувала хлопця у лоб і скрутилась качанчиком біля нього.
—я, до речі ще не сплю, але дякую—ці слова не очікувала почути Сеня, і вже подумала, що Ян не буде більше відноситись до неї, як до подруги після цього, можливо, перерве спілкування (а можливо у нього є дівчина!!), але одразу ж після слів дівчина відчула ніжний поцілунок у щоку.
—і тобі солодких снів, Сеня—хлопець обійняв Осю та притулив до себе.