для тебе я просто няв-няв

частина 15

—Га?—не второпав Домінік.
—Не вдавай друника, ти усе чудово почув—огризнувся Ян.
Крива посмішка розпливлася лицем колишнього Сені.
—Ти ба!—протягнув він кидаючи трішки зверхній погляд на кучерявого хлопчака.—я гадав, що ніхто уже не здогадається, що ви усі дурненькі. Тебе що до цього привело, малий?
Ян хотів було загарчати, що він не малий, але вирішив не переводити тему.
—По-перше — ти також українець, її колишній, тож із сімʼєю Ксюші знайомий. По-друге, ти поводив себе аж надто дивно та підозріло. Просто так зник, більше не співаєш...
—Ото розума-а-ака-а-а...—Домінік знову знущально всміхнувся та похлопав Яна по голові, наче щенятка.
—Прибери руки—хлопець не на жарт розлютився та ляснув чорноволосого по долонях.—ти узагалі знаєш, що із нею зробив?
—Знаю—Домінік поважно підняв голову.
—Тоді для чого ти це узагалі вчудив?
—А тобі, юначе, яке діло?
Ян ледве тримав свої руки при собі. Хотілося гарненько дати добрячого ляпаса цьому «поважному панові», що зараз зверхньо усміхався, наче зробив щось чудове та необхідне для світу.
—Вона могла би загинути. Через тебе.
—То й що?
—Ти розумієш значення слова «смерть»?
—Бабка з косою.—Домінік розтягнув кутики губ від вуха до вуха, думав, що чудово та смішно пожартував.
—Ти не живеш у казці, досить уже цього—кучерявий хлопець ледве не переходив на крик—ти ж прекрасно розумієш, що я не жартую. І смерть це теж не «бабка з косою», а кінець найважливішого, найбільш чудового, найкращого, найбільшого дива у світі — життя. Це кінець усього — навчання, друзів, сміху, кави, голубого неба, пісень... ти ж це чудово розумієш. Тоді чому ти мало не вбив свою ж колишню?
Домінік кілька секунд із широкою усмішкою пропалював Яна поглядом, після чого нахилився до його лиця:
—Ти такий смішний, коли сердишся.
І тоді Ян не витримав. Він з кулаками налетів на чоловіка, не стримуючи емоцій та отримуючи ляпаси у відповідь.
Кучерявий відчував, як по його губах стікає його власна ж кров. Однак він мусив це зробити. За Сеню...
***
—Що із нею?—мама складала руки у «молитві».
Лікар замучено відвів погляд від своїх паперів.
—Рхп.
—А коли вона прокинеться? Лікарю? Коли?
—Мам, гадаєш він знає?—Еля була не менше роздратована, ніж чоловік у білому халаті. Дівчинка поглядала то на брата, то на Сеню, то на маму, то на доктора. Їй боліло за сестру не менше ніж усім іншим.
—Мабуть і не знає—жінка схилила голову—ой, лишенько...
І усі змовкли. Лікар повернувся до своїх документів, матір продовжувала зітхати над донькою, Еля сторожко озиралась.
—Дім.
—М?
—Тобі писав Ян?
—До чого це тут?—хлопець огризнувся та покрутився на місці.
—Він теж зник із радарів. Сіо говорить, що вона йому телефонувала дуже багато раз, але той не відповідає, хоча завжди бере трубку за кілька секунд очікування.
—Заснув може? Мені не до цього зараз, Елю—він зітхнув і знову втупився у телефон.
Дівчина уже не питала нічого. Вона знала, що щось не так, але її брату нічого не доведеш...

//йоу, свег
Мене часто пробирає якись страх що в якись момент Ян зайде на ваттпад і йому в руки потраплять саме мої фф, тож Яніі, якщо ти це читаєш, пробач, я все повидаляю😇😇😇//