для тебе я просто няв-няв

частина 11

—ма, я вдома!
—ну накінець-то!—зітхнула Люба і глянула на доньку.—може поїси щось? я омлет зробила. а то вже четвертий день нічого до рота не береш!
—чому ж це, беру. вчора хліб зʼїла—виправдовувалася Сеня.—та й узагалі, Ян, хоча і зламав ногу, але готувати не розівчився, я в нього наїдаюсь.
—точно?
—точно. усе, я спатки. надобраніч!—матір не встигла нічого сказати, як Ксюша зникла з кухні.
—щось між ними є...—стурбовано сказала собі мама.
—точно-точно!—докинула Еля, наминаючи омлет.—шось таки є, є...
—а ти не підслуховуй! їж давай!

Сеня сьогодні не спала. вона думала то про Яна і мріяла про ті часи, коли у нього заживе нога і вони знову зможуть гуляти, як раніше.
на ранок сил не було зовсім, але вона зібралася і все-таки поїхала до хлопця.
—ти чого так рано?—сонно пробурмотів Ян, одною рукою потираючи очі, а іншою обіймаючи Сеню.—восьма ранку! ти у такий час зазвичай десятий сон бачиш.
—пробач, я не дивилась на годинник. я тебе не розбудила?
—не зовсім.
—це як?
—я ніби прокинувся був, а ніби і ні, а коли прийшла ти, то прокинувся повністю.
—тоді це добре.
вони пройшли на кухню і хлопець почав нишпорити в холодильнику.
—будеш щось їсти?
—ні, я вдома поїла.
Ян недовірливо обернувся і глянув на неї.
—ти о сьомій ранку їла?
—так?—Сеня не довіряла вже сама собі.
кучерявий ще трішки подивився на неї і, стенувши плечима, повернувся назад до холодильника.
—як знаєш—зітхнув він.
дівчина полегшено видихнула. вона навіть не збрехала: зранку вона зʼїла скибку хліба і запила водою. так вона харчувалася вже кілька днів. вона боялася, що набере вагу, якщо буде їсти більше. Сеня щоразу згадувала слова бабуся та дідуся і їй ставало ще гірше.
але ця голодовка мала свої наслідки. Ксюша сильно тремтіла, ледве трималася на ногах, часто крутилася голова чи темніло в очах. дівчина зовсім ослабла, але коли була поруч із Яном, усміхалася йому через увесь біль.

—мені, до речі, друг привіз настільні ігри—радісно сказав дівчині кучерявий.—нарешті хоч чимось займемося окрім фільмів, серіалів та карт)
—хе-хе, це точно.
Сеня раптово почервоніла і опустила погляд. Ян це помітив і усміхнувся.
—згадала ту гру в карти кілька днів тому?
—ага...
—я теж.
—давай не будемо про минуле. це був приємний момент, але чомусь якось соромно через нього—перевела тему дівчина.
—мені теж. ходімо пограємо в настільні ігри?
—пішли!!
Ян посміхнувся, підійшов до Сені та поцілував її в носик. дівчина усміхнулася і хотіла йти за хлопцем, але була вже майже повністю без сил і ледь не впала, слава Богу, встигла спертися на стіну.
—ти чого?—хлопець здивовано глянув на Сеню.
—цей-во... нога затекла-а?..—дівчина захихотіла, щоб розбавити атмосферу, але Ян навіть кутик гул не підняв.
—ти вже який день без сил ходиш. що не так?—Ян підійшов ближче до Сені.
—ну... та я... е-е-е...
—не встигла відмазку придумати?
—йоу, сонце, це було трохи суворо, не думаєш?—Сеня спробувала перевести тему і їй це вдалося.
—пробач. я за тебе просто хвилююсь.
—зі мною все нормально, Няв-няв. то ходімо?
—ага, пішли.
вони досить довго грали, розмовляли та сміялися, і в один момент, коли був уже майже вечір, вирішили подивитися фільм.
—давай я піцу замовлю. ти ж ще зранку не їла.
—ти можеш їсти, я не буду.
Ян підозріло глянув на дівчину.
—як? ти все ще не голодна?
—ні-і, я кажу, я ж вдома поїла.
—ти вдома поїла ще у сьомій годині ранку, а зараз сьома вечора. різниця трохи є. чи ти може всю ніч ловила якогось бика, а зранку його всього приготувала зʼїла?
—хе-хе, та я просто.. ситний.. сніданок собі зробила ситний, ось так.
—ммм, ну як знаєш.
Сеня знову заспокоїлася. вона думала, що Ян забуде про це і не зверне більше увагу, але після дівчини прийшов його друг Нік.
—як ти, друже?—Нік був у доброму гуморі, доки не звернув увагу на настрій кучерявого.
—да так.
—ти став через ногу переживати? все нормально, через те, що довго нема концертів, фанти не підуть...
—не через це.
—а через що іще?
—проходь—Ян кивнув другу на вітальню.
вони сіли на диван.
—тепер мені розповіси все, будь ласкавий.
—памʼятаєш, я казав тобі, що у мене зʼявилася дівчина, Сеня?
—памʼятаю.
—вона останнім часом у мене зовсім не їсть, каже, що снідає вдома. сьогодні вона прийшла дуже рано, значить і їла вдома дуже рано, але коли я запропонував ввечері піцу, вона відмовилася, сказала, що їла дуже ситний сніданок сьогодні. щось я у це не вірю. вона зовсім схудла, тільки шкіра та кістки майже лишились, на їжу навіть дивитися не може, сил у неї взагалі немає. я намагався спитати у неї, що трапилось, але Сеня завжди жартувала і переводила тему. я дуже переймаюсь за неї.
—воу... друже, навіть не знаю, що порадити, у мене такого ніколи не було, але я думаю, у неї може бути рхп. треба буде тобі її в якись момент підловити, коли вона вже не зможе віджартуватися і тоді поговорити з нею.
—дякую за пораду, так і зроблю.—Ян зітхнув.
вони ще досить довго розмовляли, в основному на цю тему, але коли Нік пішов, і кучерявий лягав спати, він зовсім не міг заснути. хлопець постійно думав про Сеню і перед очима поставала така картина, де від його дівчини залишаються сама щкіра та кісточки, а він нічого не може з цим зробити, бо вона постійно переводить тему. це водночас і лякало, і злило, і розчаровувало хлопця. він ніби і не може зробити нічого, а ніби і може зробити все для цієї дівчини. йому тільки треба постаратися зробити так, щоб Сеня з ним заговорила про це і все розповіла.
Ян почав заспокоювати себе та думати про те, як він поговорить із його дівчинкою і все пройде. тоді хлопцю стало легше і він заснув.
Сеня спала не краще за того. вічно мучив біль у животі та страх перед невідомим. якщо вона продовжить голодувати, то вона може зовсім себе вбити. і що тоді робити її сімʼї та Яну? але вона більше не могла себе сприймати не худою та не шкірою з кістками. Сеня мала бути ідеальною, ідеальною у всьому, в тому числі і в фігурі, а якщо вона не буде такою, то для чого узагалі жити? її не візьме ніхто.
якраз через це дівчина знову не спала. зранку вона знову поїла (скибка хлібу і вода) і поїхала до Яна, але по дорозі до нього зустріла одну цікаву дівчину. вона говорила з кимось по телефону.
—нога ще не проходить? ага, все ще болить... тримайся там. думаєш, одужаєш до травня? ага, то мені поки що не відміняти концерти? мг, чудово тоді. папа, Ян!
«Ян? нога? концерти? стільки схожостей?»
Сеня не могла пройти повз це.
—я вибачаюсь, що трішки підслухала вашу розмову, але ви зараз розмовляли з Яном Розмановським?
—дівчинка, ти хто?—недовірливо глянула на Сеню дівчина.
—дівчинка? я так схожа на маленьку дівчинку?
—ну-у, так.
—хмм, приємно познайомитися тоді—Сеня простягнула руку.—я дівчина Яна.
незнайомка спочатку трішки глузливо глянула на дівчину, але потім її погляд змінився.
—так, памʼятаю, він щось про тебе розповідав. я Зося, його менеджер. приємно познайомитись.
от тоді вже Сеня розслабилась. їй стало легше, що над нею вже не сміються, і тому вона поставилася і до Зосі добріше.
—мені також з вами.
—можемо на ти—усміхнулася менеджер—ти зараз, до речі, до нього ідеш?
—ага.
—можу тебе підкинути—Зося вказала пальцем на якусь білу машину.
—ого, я була би не проти—Сеня зраділа такій можливості згадавши, з якими складнощами вона сюди дійшла.
—гаразд, залізай тоді)

//1230 слів...
рекорд
коротше, давайте тепер розʼяснюєм ситуацію
чому мене не було? мотивації, часу та бажання писати не було, але моя нічна муза все вирішила і тому я це пишу о 23:53. (ладно, це ще такий лайтовий час, я навіть сьогодні тіки дописувала частину, бо я її по кусочках писала, могла писати і вдень, і вночі о 3, і зранку.)
а ще зовнішність персонажів: Зося зеленоока блондинка із світленьким волоссям, високого зросту, 179 см.
Нік рудоволосий та довговолосий, десь по плечі, має миленькі карі очки.
а ще забули про зовнішність Домініка, Сіо та Елі.
Домінік із зовнішністю як у каспера з мого фф «гітаристка», тобто з чорним по підборіддя волоссям та карими очима.
у Сіо густе довге темно-синє волосся та блакитні очки, ще вона низенька, 155 см.
Еля вища за Сіо зовсім на трішки, 158 см, має довгі світлі кучеряшки, як у брата Діми та зелені очки.
мда, з розʼясненням тут 1389 слів, ну лядня
покі всііім!!🫶💗💋💞//