Перспективи української революції. Степан Бандера

ПЛЯНОВІСТЬ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ БОРОТЬБИ В КРАЮ

Посилення революційно-визвольних дій збройного підпілля в Україні —ОУН-УПА в зв'язку з сильнішим натиском ворога, головно на західніх окраїнахукраїнських земель, на т. зв. Закерзонні, вимагало від українців на еміґрації тежбільше праці й зусиль в користь визвольної боротьби. В цьому пляні стаття С. А.Сірого «Пляновість революційної боротьби в краю» («Визвольна Політика»,Мюнхен, рік вид. III, ч. 1 (18), 1948 р.) розглядають революційну стратегію ітактику українських борців в підпіллі та широко з'ясовують такі моменти: станукраїнського народу на підсовєтських теренах і на Закерзонні, завдання українськоїнаціонально-визвольної революції, протизаходи ворога в боротьбі протиОУН-УПА, рейди відділів УПА й неуспіх договору між СССР, Польщею йЧехо-Словаччиною, складеного для знищення Української Повстанської Армії.* * *Після закінчення другої світової війни визвольно-революційна боротьба в Україніувійшла в нову фазу. Стратегія і тактика політично-мілітарної революційної дії ОУН і УПА єдобирані і стасовані так, щоб у новій ситуації послідовно зберегти й продовжувати основнийплян — концепцію визвольної революції.Єдиний цілях до визволення — це національно-визвольна протибольшевицькареволюція цілого українського народу, в спільному фронті з іншими народами,поневоленими большевизмом. Ця революційно-визвольна боротьба найширших народніхмас, все більше поширюється, загострюється і поглиблюється, прямуючи до свого новогорозгорнення у всенародньому зриві. Революційний процес проникає всі ділянки життя, айого змістом є протиставлення ворожій дійсності, цілям і намаганням большевизму —власних ідей і цілей визвольної революції, ідей національно-політичної,соціяльно-економічної і духово-культурної свободи народу і людини. Таку концепціювизволення заступає і реалізує ОУН від початку ввесь час своєї діяльности, незмінне іпослідовно в усіх ситуаціях.Основним і суттєвим у революційно-визвольній концепції є ставки на боротьбу цілогонароду, його найширших мас, а не тільки організованих сил. Для революційних сил в УкраїніОУН, УПА — УГВР є осередком, мотором революції, ініціюючим і унапрямлю-ючимчинником у революційному процесі, але не єдиним його носієм і виявом. Конечнапередумова успіху революції — це активна участь у боротьбі найширших народніх масУкраїни й інших народів Антибольшевицького Бльоку. Ступінь дозріння революції залежитьв першу чергу від зреволюціонізування народніх мас, від їх захоплення справою визвольноїборотьби та готовости самим активно боротися. Активною боротьбою, як і всією своєюдіяльністю, організовані революційні сили мобілізують і залучають до боротьби цілийукраїнський народ і союзників з АБН, вказують народнім масам шлях до волі. Поміжборотьбою самих організованих сил та ступенем поширення революційних настроїв середмас і їх бойовости, мусить бути, на довшу мету, таке відношення, щоб організовані силипровадили, а народні маси щоб ішли за ними і з ними.Стратегія революційної боротьби в теперішній фазі є оборонною і офензивною,сполучаючи в собі обидва моменти рівночасно. Революційна боротьба паралізує намаганняворога зламати, здушити революцію, її сили, дію і спроможності, а разом з цим, скріплює,поширює і поглиблює революційний процес, активізує народні маси, охоплюючипротибольшевицькими, революційними настроями та акціями щораз-то більше елементівчерез атакування все нових позицій ворога. Стратегія революційної боротьби узгляднюєзагальну світову ситуацію, внутрішні відносини в СССР та розвоєві тенденції цих обохфакторів.Внутрішня ситуація в Україні, як і в цілому СССР, та його зовнішньо-політичнеположення мають дуже важливе значення для розвитку революції, для того, яке буде головнепідґрунтя і домінуючий зміст революційного процесу, які стосувати методи і засоби для йогопоширення, скріплення і приспішення.На цілу ситуацію СССР, зовнішню і внутрішню, вирішально впливає перспективаконфлікту з західнім бльоком та реальна можливість недалекої війни. Вся політика Кремля єпід тиском тієї центральної справи, щораз більше довкола неї концентрується і нормується їївимогами. Зокрема вся внутрішня політика большевиків, особливо господарська, щоразвиразніше наставляється під одним кутом — підготовки до війни. Це надає цілій внутрішнійситуації СССР, яка і без того мала постійно військовий характер, спеціяльну гостроту. Всежиття широких мас підбольшевицьких народів стоїть під постійно зростаючим натискомрежиму, який намагається витиснути з них останні засоби, всі сили у невільничій праці, —все для збільшення воєнного потенціялу. Це спричиняє злидні, визиск, нечувануексплуатацію народніх мас до крайніх, неможливих меж. На цьому тлі ще більше зростаєтерор режиму, а з другого боку — ненависть до нього всіх підбольшевицьких народів.Це невдоволення мас, крайньо вороже наставлення їх до большевизму, до режиму,партії, комуністичної системи господарства і тоталітарного ладу після війни дужепосилилось і прибирає щодалі виразно непримиренно ворожих форм. На те є багато причин.Передусім втратила всякий вплив брехня большевицької пропаганди про те, що, в порівнянніз СССР, в усьому світі панує страшна нужда широких мас, низький життєвий, господарська ікультурна відсталість західніх країн, про щасливе «радісне» життя підсовєтської людини тапро перевагу СССР над капіталістичним світом. Під час війни маси вояцтва совєтської арміїмали нагоду переконатись, як є на ділі і правдиві відомості поширились в цілому СССР.Тепер большевицька пропаганда втратила серед народів і те довір'я, яке ще мала завдякисвоїй рафінованості, настирливості й виключності. Вона вже відштовхує і тих, що колись їйвірили, виховані «під сонцем сталінської конституції».Народні маси сподівались, що з закінченням війни прийдуть зміни, настане більшасвобода і покращає добробут. Большевицька пропаганда під час війни, зокрема неофіційна,підтримувала такі бажання мас, навіть аранжовано відповідні внутрішньо-політичніпотягнення, які будили і підтверджували сподівання на зміну — злагіднення внутрішньогокурсу. Зразу по війні, повертаюче вояцтво розпочало руйнування колгоспного ладу в ціломуСССР «самовільним» розбудовуванням приватного господарства. Большевицький режим,сяк-так опанувавши ситуацію, відповів загостренням терору, безоглядним поворотом допопереднього стану, касуванням і безоглядним переслідуванням «приватницькихнадуживань». Замість поправи, прийшли гіркі розчарування. В цілому СССР все тоне вневимовних злиднях. Крім неминучих наслідків війни, нужду погіршує хаос і нездарністьбольшевицької бюрократії. Особливе огірчення викликає соціяльна нерівність панівноїбольшевицької аристократії — партійної, військової і бюрократичної, яка в порівнянні донужди працюючих народніх мас, живе в достатках.Режим прикручує шрубу терору і визиску до останніх меж: нова п'ятирічка, новіпозики, нові соцзмагання, підготова до нової війни. Все створює крайнє невдоволення,розпучливі настрої, таку ненависть до большевизму, що, не зважаючи на терор, підсовєтськігромадяни перестають таїти все в собі та щораз частіше доходить до відвертих виявівпротирежимних настроїв мас. Від сподіваної т. зв. внутрішньої еволюції большевизмулишилось тільки те, що тепер відкрито признається упривілейоване становище партії,військової і бюрократичної аристократії, в той час, як життя працюючих мас утримується всуворо комуністичному, пролетарському, тобто нужденному стані. Таким чином щевиразніше унагляднюється правда, що цілий комунізм — це в дійсності система найгіршогодержавного капіталізму і тоталітаризму, найгіршої неволі, уярмлення, ожебрачення і визискулюдини і цілих народів імпе-ріялістичною державою і тією клікою, яка нею оволоділа.Комуністична теорія, яка призводить до такої практики, оправдує її та захищає, є остаточноскомпромітована в очах усіх, які мають почуття правди і здорового глузду.Залишилась єдина база й опора большевицького режиму, держави, комуністичноїдоктрини і устрою — удосконалена система жорстокого, всебічного терору і сексотства. Цясистема охоплює і проникає цілий СССР, всіх людей і все життя. Терор морально-духовий,економічний. Сексотство пронизує цілу державну систему, виробництва, військо, школу,родину, Церкву, вдирається до сповідальниці. Це найсутніша природа большевизму, йогоєдина, сатанічна сила. Визвольна революція мусить передусім з нею боротися, її подолати.Всі інші силові фактори большевизму — це тільки слуги і засоби, похідні продукти івідгалуження системи терору і сексотизму, що на неї спираються та з нею падуть.Після останньої війни зросла ворожнеча України й інших неросійських народів добольшевизму на національно-політичному ґрунті. Большевицький режим щораз більшевідкрито йде по лінії фаворизування російського шовінізму, підносить «вищість» російськогонароду, російської культури і т. п. над іншими народами. Щораз виразніше проводиться курсбрутального обмосковлювання інших народів, всього їхнього життя.Головна причина цього лежить не так у російському патріотизмі большевицькоїверхівки, лише в її імперіялістичному наставленні і в усвідомленні факту, що найсильніша йнайпевніша опора большевицького імперіялізму — це російський імперіялізм. В останнійвійні виразно виявилось, що як Україна, так і всі інші неросійські народи у своїй масі вороженаставлені до большевизму. Вони, борючись на життя і смерть з гітлерівською Німеччиною,не хотіли йти в одному фронті з большевицькою Москвою і, де могли, провадили боротьбуна два фронти рівночасно.Зате російський народ зв'язав свою долю з большевизмом. Вирішальним у тому бувросійський національний імперіялізм, що ввійшов у кров цілого російського народу, а несимпатії до самого большевизму. Навпаки, в масах російського народу живе теж сильнаненависть до комунізму та бажання позбутися його. Але переважили імперіялістичнітенденції і свідомість, що якраз большевизм, як доктрина, система і режим, реалізує ціліросійського імперіялізму з найбільшою енергією, радикальніше й безоглядніше від кожногоіншого російського режиму. В політичному думанні та в бажаннях імперіялістичнонаставлених кіл російського народу живе концепція, що треба послужити большевизмові уздійснюванні російських імперіялістичних цілей, а у відповідний час усунути большевицькусистему еволюційним порядком, або шляхом державного перевороту. Зате оборонена іскріплена большевизмом російська імперія має остатись, як спадщина по ньому.Так-то поміж російським національним імперіялізмом та імперіялістичнимбольшевизмом, поруч з ворожнечею і суперечностями, що є між ними в питанняхвнутрішнього ладу, форм і змісту національного життя в багатьох ділянках, — завжди існуєоднозгідність в одній справі, для обох засадничій. Обидва вони намагаються втримати,закріпити і поширити російську імперію, продовжувати світову експанзію Росії. Обидвачинники трактують себе взаємно як засіб, один одного хоче використати, а потім знищити,але на практиці виходить між ними співдія, взаємна підтримка.Після досвідів в останній війні, підготовляючись до нової, большевизм щораз сильнішей відвертіше підсилює російський імперіялізм, відкликається до нього і з'єднує собі його. Увідношенні до України, як і всіх неросійських народів, посилюється русифікаторський курс увсіх ділянках життя. Централізм і колоніяльна система в державно-політичному ігосподарському житті, спинювання і примітивізація національно-культурного розвою,винищування всякого прояву національної відрубности проводиться безоглядно і цілкомнеприховано. На тому тлі щораз сильніше зростають елементи національної ворожнечі,підсилюється приспаний комунізмом інстинкт національного самозбереження теж у тихелементів українського народу, які його затратили під впливом комуністичного виховання.Як в Україні, так і в цілому СССР існує безліч гострих суперечностей, ворожнечі іконфліктів поміж большевизмом і цілими народами, народніми масами та людськоюодиницею. Ненависть до большевицького режиму і системи така велика, що її не требастворювати, ні підсичувати, це роблять самі большевики. Той стан глибокої і загальноїворожости народів до большевицької дійсности — це природне підґрунтя розвиткунаціонально-визвольної революції.Але сама ненависть і пасивна ворожість ще не вистачає до визволення. Найважнішаціль революційної стратегії — ініціювати і унапрямлювати процес активного протиставленнябольшевицьким намаганням у всіх ділянках життя власних, національних прагнень, залучитив процес боротьби широкі народні маси, перетворити їхню пасивну ненависть добольшевизму на активну революційну поставу, на свідоме, плянове діяння з метою знищитиболь-шевизм і тюрму народів — СССР. Для того треба широким народнім масам прищепитисвідомість, що єдиний реальний шлях до волі — це визвольна революція народів, показатитой шлях, поширити нашу концепцію, утвердити віру в можливість загальноїпроти-большевицької революції, на прикладі навчити, що і як треба робити, та прищепити їмпотрібний революційний запал. Ціла ворожнеча до існуючої підбольшевицької дійсности маєоформитися, як свідоме революційне наставлення, як орієнтація на революцію, визнанняконцепції і програми визвольної революції за свою політичну віру, переконання, за власнийшлях, яким усі народи й кожна людина з підбольшевицької тюрми можуть дійти до волі, долюдського, свобідного життя та розвитку.Основна проблема революції лежить в тому, щоб проламати впливи большевицькоготерору та пропаганди й усвідомити народнім масам падіння їхньої сили. Вони ненавидятьбольшевизм і вичікують його падіння а при тому коряться йому і несуть для нього важкіжертви. Коли б вони тільки на хвилину перестали гнобити самі себе й одні одних піднаказами большевицького режиму й системи, а натомість вдарили по ньому, то скоро неосталось би з нього й сліду.На революціонізування й активізацію народніх мас спрямована стратегія боротьбиОУН-УПА в першу чергу. Враховуючи розвиток внутрішньої і зовнішньої ситуації,революційна дія ведеться так, щоб у цілому відношенні якнайкраще використати досягненняпопередніх етапів, закріпити їх і далі розбудувати. Під кінець війни та в першомуповоєнному році революційно-повстанчі дії УПА набрали дуже широких розмірів. Завдякитому ідеї визвольної революції дуже поширились серед мас різних підбольшевицькихнародів, зокрема серед вояцтва Совєтської армії, яка мала справу з УПА. Большевизм тодітріюмфував після падіння Німеччини, большевицька пропаґанда приголомшувалапідсовєтських громадян криком про могутність, неподільність і непорушність СССР табольшевицької системи. І саме в той час УПА найширше розгорнула партизанську боротьбу.Большевики хотіли одним широким ударом Совєтської армії зламати українські революційнісили, «прочистити терен». Та це їм не повелось. УПА зуміла партизнанською стратегієювийти переможно з великих воєнних кампаній проти неї. Більше того, значна частиначервоноармійців, безпосередньо зустрівшись з українським визвольним рухом, з героїчноюборотьбою повстанців, з нашими ідеями, — не хотіла поборювати УПА так, як це робилиспеціяльні війська НКВД. Маса червоноармійців великою мірою перейнялась ідеямиреволюції. В той час, під кінець війни і в перші місяці по її закінченні, через українські землі,охоплені широкими революційно-партизанськими діями, пересувались великі людські маси,змобілізовані, або зрушені війною. Вони безпосередньо зустрілись з революційною дією, з їїідеями і кличами; наглядно побачили, що УПА і ОУН існують і борються з успіхом, безжодної чужої допомоги, переконались, що і проти большевицької системи є можливоюреволюційна боротьба.З масами червоноармійців рознеслись по цілому СССР ідеї спільної визвольноїреволюції народів проти большевицького імперіалізму, вістки про УПА. Героїчна боротьба вУкраїні посіяла зерно визвольної революції по цілому СССР. Такий сильний і широкийпропаґандивний ефект був можливий тільки завдяки тому, що якраз у той час, у такихобставинах розгорнено таку інтенсивну партизанську і революційно-пропаґандивну акцію.Діяльність і боротьба в тому періоді мають величезне значення для розгортання спільногопротибольшевицького визвольного фронту усіх народів, поневолених большевизмом.Коли усвідомити собі, що це підстава цілої визвольної концепції, тоді ясно розумієтьсяпляновість тієї боротьби, доцільність і успішність такого широкого її розгорнення в той час.Треба дивитися на справу визвольної революції як на глибокий, довготривалий процес, щорозвивається і набирає сили через безупинне і послідовне продовжування і поширювання.Національно-визвольна революція — це справа цілого українського народу й інших народів,широких мас, а не тільки організованих революційних сил.На переламі 45–46 рр. міжнародня політична ситуація увійшла в стадію «мирної»перерви, а це впливає теж на внутрішні відносини в СССР. В той час збройна силаукраїнської революції досягла найвищого стану своєї мобілізації. Перед проводом революціїстало питання: «чи йти до скорого загального повстанчого зриву, чи поширювати йпоглиблювати революційний процес у прихованій формі на довгу мету?»Стан активних революційних сил УПА й ОУН давав змогу проводові визвольноїборотьби йти по лінії прискорювання повстанчих дій, поширювати й умасовлювати одвертуповстанчу боротьбу. Прийняття такого пляну було б доцільне, коли б піднятий масовийреволюційний зрив мав скоро поширитись і захопити щораз-то дальші терени, цілі країни.Одначе в тодішній ситуації не було можна рахувати на те, що вогонь загальногореволюційного зриву — повстання перекинеться з революційно-зрілих українських земельне тільки на цілу Україну, а й на інші підбольшевицькі народи, що більша частина вояцтваСовєтської армії піде за голосом своїх симпатій й активно стане по боці революції.Підсовєтські маси, не зважаючи на ненависть до большевизму, і співчуття до визвольноїборотьби, були ще не зрілі до власного, активного революційного виступу в такій ситуації,коли СССР мав досить міцну й устабілізовану зовнішню ситуацію, без великих зовнішніхабо внутрішніх потрясень. Ще занадто сильними були впливи большевицького терору,завдяки якому підсовєтська людина мала переконання про силу большевицького режиму табезвиглядність всякого спротиву і повстання в СССР; ще занадто володіло умамипереконання, що революція можлива тільки під час війни, чи якогось внутрішньогокатаклізму режиму, а не в мирній обстановці. Той психоволевий стан людини і маси, пляновостворюваний і вдержуваний большевицьким терором і пропаґандою, — це найбільшаперешкода на шляху до визволення. Вона здавлює внутрішній протест у самій людині таповертає його на безсилий пасивізм. Цього стану не можна проламати одним помахом, на цетреба довшої, глибшої і послідовної революційної діяльности.Питання протибольшевицької революції — це передусім питання підсовєтськоїлюдини, такого її внутрішнього переродження, щоб на місці зневіри прийшла віра вможливість повалення большевизму. Слідом за тим, замість здавлювання внутрішньогопротесту і пасивної підкори теророві, людиною має оволодіти бажання активної боротьби,готовість на неї та переконання про остаточну перемогу правди над злом. Не йде так пропоширювання ненависти до большевизму, вона є скрізь, її найкраще плекає сам режим ікомуністична система. Але терор режиму рівночасно впоює страх, безпросвітність, зневіру,почуття осамітнення кожної одиниці, пасивність і підкореність. Це все треба переламати, цемусить зробити організована революційна сила. Найважливішим засобом в тому є не самаголословна, повчаюча пропаганда, а тільки жива дія — боротьба, наглядний доказ —приклад.Тому провід визвольної боротьби в Краю прийняв плян, розрахований на довший час.Треба передусім закріпити, поглибити і поширити те, що зроблено до того часу у посіяннізерна революції в цілому СССР та в революційній активізації народніх мас. З кінцем війнимаси червоноармійців понесли з теренів дій УПА не тільки концепцію, ідеї і кличіпротибольшевицької революції а й прозріння в тому, що теж у підбольшевицькій дійсностіможе існувати й успішно вестися революційна боротьба, що може втриматися і діятипідпільна революційна сила, повстанча армія. Одначе в душі кожного прозрілого, який усвоїх почуваннях і бажаннях вже став по боці революції, рівночасно лишився великий сумнів— питання: «але чи втримається в час миру, чи встоїть проти большевицького нищівноготиску і як довго?» Той сумнів може легко згасити світло вільної людини-революціонера таповернути її в темряву пасивного рабства. Це кардинальна справа. Від того, яка відповідьбуде дана живою дійсністю, залежить скріплення, чи підірвання посіяного зародку революціїв цілому СССР.Щоб закріпити те, що зроблено грандіозними повстанськими діями для поширенняконцепції масової революції народів, треба розвіяти сумніви у тих, що недавно запізнались знею. Треба було засвідчити перед ними, що попри всі зусилля ворога, наша революція непадає, а триває і розвивається. Через те дати їм тверду віру в неї, переконати їх, що може ібуде продовжуватися, не тільки в переходовому воєнному укладі, але так само в «мирному».Що большевицька «всесильність» неспроможна її спинити. Доказавши це, здобуваємо багатоз тих нездецидованих симпатиків як активних борців.У переломовому етапі, при кінці війни, великі партизанські дії і зв'язані з нимиполітично-революційні акції заклали основи для росту масової революції народів успільному протибольшевицькому фронті. В черговому етапі головний наказ тієї самоїконцепції, основне завдання у здійснюванні того самого пляну — це: втриматися, тривати іпродовжувати революційну дію, стосувати такі методи і таку тактику, щоб запевнитинеперервність боротьби.Відомості про те, що УПА-ОУН і УГВР діють, що попри всі зусилля большевикам невдається знищити революційної боротьби — утверджують революційне наставлення всіхнеофітів, не тільки в Україні, але в цілому СССР. При тому не так іде про розміри наявнихреволюційних дій, бо ефект кожної акції в свідомості мас залежить не тільки від їїабсолютної величини, сили й натуги, але передусім від її пропорційного відношення дозагальної ситуації. Серед величезних і потрясаючих подій воєнного часу все пересічнегубиться, проходить безслідно, до всього прикладаються надзвичайні, великі мірила. Тількивідповідно великі події й акції мають свій вплив. Інакше є в мирному часі, у цій нормальнійобстановці. Тоді на спокійнішому плесі і видніші теж розмірне менші події, стає більшийефект різних акцій серед мас. А в нашій концепції масової революції, як і в іншихсоціологічних явищах, ефект акції міряємо її впливом на маси, на їх свідомість і наставлення,а не самим матеріяльним наслідком.Головне значення полягає в самому продовжуванні революційної боротьби. Кожний,теж менший її прояв, який доходить до відома мас, має серед них свій революціонізуючийвплив. Зокрема, якщо йде про маси далекі від теренів революційних дій ОУН-УПА, про інші,союзні народи, — то домінує в них перше врансення, перші відомості про українськуреволюцію, коли вони запізнались з широкими партизанськими діями УПА. Тепер у нихстоїть питання, чи взагалі ще існує й діє та сила. Коли так, то в них утверджується віра вживучість революції. Відомості про існування і дію головної сили протибольшевицькоїреволюції народів — ОУН-УПА — стають політичною орієнтацією для всіх народів,поневолених большевизмом.Послідовне здійснювання одного й того самого пляну революційної стратегії в двохетапах можна образово змалювати наступним порівнянням: при варенні якоїсь стравизвичайно на початку підсичуємо сильніший вогонь, щоб допровадити до кипіння. А дальшеможе бути слабший, але постійний вогонь, щоб підтримувати кипіння. Під час кипіннятемпература вареного не підвищується, а страва уварюється щораз ліпше. Так і в революції.Варення — це процес дозрівання масової революції. Сильний вогонь на початку — цеперший етап широких революційно-партизанських дій і поширення ідеї визвольноїреволюції серед народів. Рівномірний, слабший вогонь після кипіння — це революційні діїтеперішнього етапу в час миру.Тактика боротьби в новому етапі достосована до «мирних» умов побуту в СССР і дозагальної ситуації. Зрозуміло, що не можна про неї докладніше писати, хіба загальнозаторкнути деякі моменти. В порівнянні з попереднім етапом вона відзначаєтьсясто-суванням засобів глибокого підпілля та більшого роздрібнення. Надальшепродовжуються обидві форми революційної дії: суспільно-політична і мілітарна. УПА йОУН ведуть свою діяльність у найтіснішій співпраці. Повністю втримана одність революції,координація боротьби. Відповідно до загальної ситуації, в теперішньому етапі більшепосилюється фронт суспільно-політичної революційної дії, а теж мілітарна,партизансько-бойова боротьба ведеться так, щоб, крім спеціяльних завдань, кожна акціямала якнайбільший політично-пропаґандивний успіх. Ціла боротьба йде незмінно по лініїздійснювання визвольної концепції ОУН та оформлених ідей цілого українського народу.Боротьба йде під прапорами УГВР, яка репрезентує самостійно-державницькі змаганняУкраїни та заступає її перед зовнішнім світом як протиставлення до московської експозитури— «уряду УССР».У визвольній концепції домінуюче значення мають, як завжди, головні моменти: ставкана власнопідметну боротьбу власними силами; єдина дорога до визволення —протибольшевицька революція; революція широких народніх мас, з їх активною участю, а несамих організованих сил; спільний протибольшевицький фронт, визвольна революціянародів за концепцією АБН, в якій Україна веде перед.В парі з офензивною стратегією, спрямованою на поширення революції на всі народита на всі ділянки життя, проводиться оборонну стратегію проти намагань ворога знищитинаш рух. Оборона самої організованої революційної сили, підстав і засобів її існування і дії,як теж оборона цілого народу, зокрема революційно-наставлених елементів передбольшевицьким винищуванням.Большевицькі намагання знищити українську революцію йдуть дорогами: розбиватисили ОУН й УПА ударами з чола, широко закроєними мілітарно-поліційними операціями,довготривалими облогами-бльокадами; різними «зверненнями», заявами режиму проготовість поєднатися і помиритись, декляраціями про «амнестію» в парі з широкимипропаґандивними кампаніями про безвиглядність дальшої боротьби — викликатикапітулянтські настрої, посіяти зневіру та відтягнути від революції якнайбільше слабшихелементів; вдертися в революційні ряди через провокацію і диверсію, розкладати морально,винищувати керівні осередки та робити виломи в різних частинах ОУН і УПА; відгородитиреволюційне підпілля від народніх мас і їх життя; винищувати елементи, які стоятьнайближче до підпілля; ізолювати просяклі революційними настроями терени. Ці методибольшевики стосують комбіновано, посилюючи то одні, то другі, міняють тактику.Але жодна з цих метод не дала ворогові бажаного ним висліду. Большевики не змоглизнищити революції. Про розміри большевицьких акцій проти українського підпілля свідчитьтакий примір: у 1946 році бльокували західні землі, уживаючи до того 132 тисячі війська,впродовж кількох місяців. Ворог завдав важкі удари, революційне підпілля понесло немалівтрати, але не заламалось, не втратило своєї основної сили та здібности до боротьби.Дефензива стратегії спрямована на оборону не тільки самої організованої революційноїсили, але й цілого населення. В тому на першому місці стоїть оборона перед загрозоюмасових виселювань.Сила революційного підпілля та одностайна революційна постава всього населення недозволяли большевикам застосувати масове винищування і виселювання цілих теренів,опанованих революційною дією і такими ж настроями. Большевики мусіли рахуватися з тим,що це викликало б загальний повстанчий зрив даних теренів, що було б надто небезпечне дляпозиції режиму в середині і перед зовнішнім світом. Таким чином сила революційногопідпілля та готовість населення до боротьби на життя і смерть становлять найпевнішуоборону перед загрозою масового виселювання, яке большевики хотіли застосувати так, як уКриму і на Кавказі.Народ добре розуміє, що існування й дія УПА й ОУН — це найпевніша забезпека, а їхвідсутність збільшує загрозу. У відповідь на ворожу тактику революційне підпілля стосуєпротизаходи. Проти масових військових операцій та довготривалих масових бльокад,пристосовано нові методи боротьби. Проти намагань ворога обмежити революцію на «лісі»— посилено політично-революційну, зокрема пропаґандивну роботу, перенесено на неїнаголос та до неї достосовано повстанчо-бойові дії. Ставлення революційної,політично-пропаґандивної акції серед свіжого, не опанованого ще нашим рухом елементу,поширювання тієї роботи на все нові терени і середовища, зокрема серед інших народів —найуспішніше зводить на нівець большевицькі намагання територіяльно обмежувати,льокалізувати революційний процес.На питання, чи визвольна боротьба втримається в мислимо-найтяжчих умовахпідсовєтської дійсности — край уже дав ясну і безсумнівну відповідь — так! Найтруднішийперіод переходу від широких наявних партизанських дій воєнного часу до методів глибшогопідпілля та витримання сконцентрованого напору ворога революційні сили вже перебули.Треба собі усвідомити, що большевики досі вже докладали всіх зусиль, застосовували всіметоди, щоб тільки зламати українську революцію, знищити підпілля ОУН і УПА,унеможливити їх існування. Дотогочасні намагання ворога — це не були початкові спроби,тільки всебічно і методично приготовані комбіновані акції наступу з-зовні і проб дістатисядо середини, переведення кількамісячних найщільніших і безоглядних бльокад.ОУН і УПА винайшли нову тактику, нові форми і методи революційної боротьби,використавши увесь дотогочасний досвід та належно узгляднивши методи ворога. Це даєзапоруку, що підпілля далі буде легше переносити натиск ворога, а жертви будуть менші.Очевидно, що большевики будуть теж шукати нових способів і тактики, будуть«удосконалювати» свої засоби боротьби. Але їхня спроможність і винахідливість в цьомувідношенні — обмежені. Те, що вони досі стосували проти української революції, це не булаімпровізація, експериментування, тільки методично укладене і підготоване, пляновезастосування усього досвіду і знання большевизму з усіх часів, зокрема з останньої війни і звласної партизанської боротьби большевиків. Якраз найбільші досвідчені большевицькіпартизанські командири і відділи творили ядро большевицьких операцій проти нашогопідпілля. Тож дальші зміни й «удосконалення» збоку большевиків вже не можуть бути такіефективні, як постійні достосування і протизаходи збоку революційних сил.Якщо йде про матеріяльні засоби, то крім підтримки збоку прихильного населення, якез подивугідною посвятою старається допомогти чим може, УПА й ОУН постійно ведутьвідповідні офензивні акції для здобуття потрібного у ворога.Відносно загрози масових виселень теренів охоплених найсильнішою акцією, то і вмайбутньому, так як досі, найпевніша забезпека — це втримування на тих теренах високогореволюційного потенціялу. Не тільки в дійовій, активній формі, але передусім в станіпостійної революційно-бойової готовости. Переведення масового виселювання було ббольшевикам не таке легке вже з тих причин, що йде не про малі терени, тільки про великіпростори, охоплені революційним рухом, про великі, бодай кількамільйонові масинаселення. До того йшло б про терени важливі для воєнної господарки і для стратегічнихсполучень. Це терени найближчого запілля для совєтської армії в Середній Европі, і з них щенайскорше дістаються відомості в зовнішній світ. Коли на тих теренах існує досить сильнепідпілля УПА й ОУН, а населення настроєне революційне, готове до відчайдушної боротьби,хоч би й не було голосних наявних революційних дій, тільки потенціяльний стан, тодібольшевики мусять рахуватися з тим, що масові вивози викликали б загальний повстанчийзрив революційної сили і всього населення. Це мало б для большевизму погані наслідкивнутрішні і зовнішні, політичні, господарські і мілітарні.Поважне значення в цьому відношенні, корисне для загроженого населення маєнапружена міжнародня ситуація. Кремль хотів би з корінем винищити не тільки активніреволюційні сили, але всі ті елементи українського й інших народів, які могли б бути йомунебезпечні. Коли б він мав свобідну ситуацію, коли б не таке загрозливе внутрішнє ізовнішнє положення большевиків, то вони намагались би застосувати масове виселення, хочби це мало повернути великі простори України в пустелі. Одначе сама ситуація ще не даєзабезпеки, так як не охоронила перед такою долею кримських татар, чеченців та інших.Тільки високий революційний потенціял, сторожкість та бойова готовість підпілля і цілогонароду, становить головну забезпеку та запевняє належне використання пригожої загальноїситуації.Ситуацію і революційну дію на західніх окраїнах під Польщею треба окреморозглядати. Боротьба на тих теренах має ту саму політичну лінію й аналогічні форми, як наматірних землях, але має теж власний аспект, особливі форми і вияви.Ціла боротьба на захід від т. зв. лінії Керзона4 (4 Умовна назва лінії, яка проходить через місцевості: Ґродно-Ялівку-Немирів-Берестя-Дорогуськ-Устилуг, насхід від Грубешова, через Крилів, на захід від Рави Руської, на схід від Перемишля аж до Карпат, і мала творитисхідній кордон Польщі, в тому й між Польщею та Україною. Вперше «Керзонову лінію» визначила НайвищаРада Антанти 8-го грудня 1919 р. Ту саму лінію запропонував у липні 1920 р. міністер закордонних справВеликобрітанії Д. Керзон (від нього й пішла назва «лінії»), як кордон Польщі й СССР, під час наступубольшевицької армії на Варшаву; «лінію Керзона» з поправками на користь СССР прийнято якнімецько-большевицький кордон у договорі між Німеччиною і СССР 28-го вересня 1939 р. Востаннє ця «лінія»прийнята, уже з поправками в користь Польщі, як польсько-большевицький кордон, під час конференції в Ялті,що відбулася в січні 1945 р. Терени на захід від тієї лінії були популярно називані українськимреволюційно-визвольним підпіллям ОУН-УПА як «Закерзоння» ) ведеться передусім під кутом захисту йоборони цілого українського населення перед насильним виселенням та перед тероромпольсько-большевицького режиму, грабіжжю і мордуванням українського населення. В цілійтогочасній діяльності ОУН і УПА на західніх окраїнах на першому пляні стояла оборонасамого існування українців на тих теренах, боротьба за втримання прадідної землі,протиставлення польсько-большевицьким намаганням докорінно зліквідувати українство натих окраїнах.Вміру зростання ворожого терору та намагань виселювання, що все більше охоплюєтерени західніх окраїн, щораз сильніше розгоряється самооборонна повстанча боротьба.Цього року (стаття писана ще в 1947 р. — Д. Ч.) вона досягла найвищого напруження,розгорнулась у тотальну революційну боротьбу, охопивши без решти все населення.Повстанча боротьба в обороні тієї вітки українського народу розгорілась в одверту війну, вякій СССР та його сателіти Польща й ЧСР (Чесько-Словацька Республіка) не тількифактично поєднали свої військові сили і ведуть спільні мілітарні операції проти УПА, аленавіть уклали з тією метою формальний потрійний пакт.5 (Т. зв. Договір трьох, підписаний 28-го травня 1947 р. у Варшаві між Польщею, Москвою іЧехо-Словаччиною про спільні військові дії проти УПА. Згідно з цим договором, большевики забльокувалйсвоїми військами українсько-польський кордон, чехи вислали в Карпати гірську бриґаду, а поляки далимоторизований корпус (3 дивізії) і відділи поліції, які за наказами маршала Ролі-Жимєрського, з допомогоюкомандира ген Моссори і міністра поліції Радкевича, виступили проти відділів УПА на Закерзонні, кидаючи добою танки, гармати й літаки. Акція була спрямована головно проти Лемківщини й Перемищини. Одночаснополяки почали силою виселювати українців з їхньої землі й вивозити одних на схід, інших на понімецькі земліна заході. У висліді тих акцій після довшого часу українські землі обезлюдніли (в час, коли була писана цястаття, боротьба ще не була припинена) й відділи УПА, не маючи потрібних харчів та зв'язків з населеннямперейшли за Сян, інші рейдами через Чехо-Словаччину до Баварії.) Події і розвиток війни частин УПАна захід від лінії Керзона на три фронти — відомі.Агентурний варшавський уряд, поступаючи за директивами Кремля і в прямійпрактичній співдії з большевиками, ще в 1945 році прийняв плян повного виселенняукраїнців до СССР. З того часу йдуть величезні зусилля, терор і руйнування на взіртатарських нападів. Великі простори перетворились у пустелі і згарища. Коли б не було такоїсильної оборонної дії УПА, то польсько-большевицькі пляни були б давно зреалізовані.Населення не встояло б самим пасивним опором проти такого терору. Тільки завдякиспільній героїчній боротьбі цілого українського населення та революційної сили УПА й ОУНворожі намагання так довго були безуспішні, виселювання до СССР не вдалося зреалізуватиі на 50 %. Цілком безуспішні були спроби поселити поляків на місце українців, бооставились тільки згарища, і щойно в половині цього року вороги змогли вирвати значнучастину українського населення і порозкидати на німецькі терени.Боротьба українських окраїнних земель стоїть як ярке протиставлення до того, як легкоі скоро вдається тій самій совєтизованій Польщі виселювати далеко більші простори ічисленнішу масу компактного німецького населення з прилучених до Польщі теренів, якіраніше належали до Німеччини. На цьому зіставленні найкраще віддзеркалюєтьсяукраїнськість західніх окраїн, зв'язання окраїнної вітки українського народу з тією прадідною землею, її автохтонність на тій землі, а далі життєва снага українського народу,готовість кожної його частини до боротьби на життя і смерть за підставу буття і розвиткунації — за рідну землю.Оборона населення західніх окраїн перед насильним виселенням революційною,збройною боротьбою — це одночасно посередня оборона українських мас інших земельперед такою загрозою. В цілій російській імперіялістичній традиції один із головнихспособів підкоряти волелюбні країни — це насильне масове виселювання волелюбнихнародів з їх власної землі, розпорошування їх по далеких просторах та насаджування на їхмісце покірних. Большевизм у його протинаціональній політиці у відношенні донеросійських народів допровадив ту практику до найбільш рафінованої системи, якголовного засобу. Після війни большевики виселили на Сибір кримських татар, чеченців таінші північно-кавказькі народи, які виявили себе у війні непримиренними ворогамимосковсько-большевицького імперіялізму.Очевидно такі самі пляни має большевизм теж проти України, зокрема проти тихобластей, на яких найсильніше проявилось протибольшевицьке наставлення мас. Алепереведення цих задумів Москви далеко трудніше з уваги на кількість ворожого доболь-шевизму українського елементу та з уваги на його бойовість. Тому большевицькийрежим прийняв плян діяти поволі, щоб не викликати загального зриву. Найперше стосуєчисленні вивози, вириваючи з маси найнебезпечніший для нього елемент. А щодопоголовного виселення більших теренів, то Москва вирішила найперше перевести пробу.Обрала, як здавалося найлегший терен — західні окраїни під Польщею, відгородженікордоном від українського материка, що залишились ізольовані побіч неприхильного, а то йворожо настроєного польського населення. Вирвання українського населення з західніхокраїн мало бути досвідним полем, дати большевикам практику, як треба поступати під часпоголовного виселювання мас українського населення цілих областей, виявити, яка можебути реакція з нашого боку. Крім того, большевики хотіли раз назавжди усунути існуваннякомпактної частини українського народу поза межами СССР і тим наглядно показали, що т.зв. уряд УССР тільки про те й дбає, а не про соборність всіх українських земель. Виселеннямало піти на політичний рахунок Польщі та за московським пляном мало посіяти, завогнитиукраїнсько-польську ворожнечу, унеможливити цементування спільного фронту українців іполяків у боротьбі проти московського спільного фронту українців і поляків у боротьбіпроти московського імперіялізму. Такі були пляни Кремля.Але їх перекреслила героїчна боротьба цілої вітки українського народу на західніхокраїнах, що — як здавалося — найменше здібні до такого одностайного бойового спротиву.Москва мусить зробити з того висновки: що ж було б на українському материку, коли б такна акцію масових виселювань піднявся увесь народ? Це вже справа мільйонів, великихпросторів, а не окраїн з сотками тисяч населення. Це вже не була б така справа, як зкримцями, тільки питання великої, затяжної боротьби, повстання України, що могло б матинеоблічимі наслідки в цілому СССР та на загальну ситуацію.Таким чином героїчна боротьба частини українського народу на західніх окраїнах даладуже багато в обороні цілого українського народу, зокрема найбільше загрожених ЗахідніхЗемель. Хоч успіх тієї революційної боротьби не має матеріяльного уна-гляднення, та це незменшує його значення.Тривкий ефект революційної боротьби на захід від лінії Керзона — цезреволюціонізування тієї вітки українського народу, повне приєднання її до активної участиу визвольній боротьбі. Успіхи діяльности ОУН і УПА в тому відношенні є наглядно надтовеликі, коли зважити, що це ще донедавна були національне мало свідомі, «темні», не размосквофільські, податливі на большевицькі впливи села, які перетворились у національнітвердині, в оселі самих борців за волю і землю, за національне життя. Якби такий станнаціонально-політичної свідомости та революційної актйвности був досягнений в цілійУкраїні та в інших поневолених большевизмом країнах, тоді большевицький імперіялізм,режим і система були б скоро знищені в короткій боротьбі, в загальному повстанніпоневолених ним народів. А ціле населення Лемківщини, Посяння, Надбужжя, Холмщини іПідляшшя, яке раз стало борцями за українську Правду, від старого до малого — чоловіки,жінки і діти — вже не перестануть ними бути. Однаково ті, що залишились на прадіднійземлі, як теж ті, що насилу з неї викинені.Боротьба УПА й ОУН на західніх окраїнах та випади з тієї бази на захід має особливезначення для видвигнення справи визволення України в світі, для розголошення нашихвизвольних змагань поза кордонами СССР, зокрема в західніх країнах. Західні народи, якцілий зовнішній світ, мають дуже слабі і тільки спорадничі відомості про те, що діється вСССР. До них доходять інформації про визвольну боротьбу України й інших народів,головно з наших джерел. Такі інформації від тих, що говорять у власній справі, з природиречі, є трактовані як тенденційне зображення дійсности, приймаються з застереженням. Затедалеко більше значення для постороннього світу мають такі відомості, які подають власніінформатори на підставі власних спостережень, дипломатичні представники, журналісти,члени різних місій, подорожні, розвідники тощо. В Україні таких гостей буває мало, а ті, щодістануться, не мають змоги побачити те, що большевики стараються прислонити, затаїти.Зате на підпольських теренах, у самій Польщі, в ЧСР і т. п., в тому відношенні є більшіможливості і звідтіля доходять до зовнішнього світу відомості хоч скупі, але сприймаютьсявони з більшим довір'ям і зацікавленням.Там чужинні експоненти зустрічаються безпосередньо, або дуже зблизька зукраїнською революційною боротьбою, яка там ведеться, і подають ті вістки до своїх країн.Тоді пізнання того малого відтинка наших змагань дає основу для віри і пізнання цілостиукраїнської справи, зокрема революційної боротьби з узглядненням відповідних пропорцій,поміж західніми окраїнами й українським материком. Така-то боротьба на захід від лініїКерзона, хоч вона становить фронт другорядний, займає перше місце в ділянці видвигання,активізації справи української визвольної боротьби на міжнародньому форумі. В цьомувідношенні вона має найбільші досягнення, зробила найбільше. В цьому велика заслуга всіхборців того фронту перед справою визволення. Мова фактів боротьби — це найсильнішийарґумент на міжнародній арені. А те, чим промовляє до світу боротьба на західніх окраїнах,та сперті на ту базу рейди на захід — доходять до відома ширшого світу і говорять, свідчатьперед ним за цілу визвольну боротьбу України.Дуже важливим і поважним ефектом революційних дій УПА й ОУН за лінією Керзонає поширення концепції революційної визвольної боротьби у суцільномупротибольшевицькому фронті серед західніх сусідів України. Поляки, словаки, чехи, мадярибезпосередньо запізналися з діями УПА, з визвольною концепцією, революційними кличамиОУН та з нею мобілізованим спільним революційним фронтом, по лініїАнтибольшевицького Бльоку Народів.На таке поширювання ідеї спільного протибольшевицького фронту серед західніх іпівнічно-західніх сусідів України спеціяльно наставлена діяльність ОУН й УПА за лінієюКерзона. Іде про прищіплення і ствердження серед тих народів ідеї безкомпро-місової,революційної боротьби за самостійність, та ідеї Спільного фронту АБН. Ті народипереживають внутрішні політичні кризи — шукання виходу з ситуації послідовного,поступаючого поневолювання їх большевицьким імперіялізмом. Вони великою міроюрозгублено блукають на політичних роздоріжжях, витрачають час і сили на пробуваннялегших доріг, які вже Москва позривала, або хитро спрямувала у свої сіті. На єдиноправильний шлях безкомпромісової революційної боротьби здецидовано стала ще лишечастина тих народів, а решта ще вагається, лякається його трудности. Тим народам, їхшироким масам треба наглядних, живих, пориваючих прикладів і доказів, що, революційнаборотьба з большевизмом можлива, реальна.Так само щодо ідеї спільної революції — то розгублені, не раз зневірені, чи скептичніпровідні кола і маси наших західніх сусідів потребують безпосередньо стрінутися з дією потій лінії, побачити центральну силу, яка веде роботу для зреалізування концепції спільного,революційного антибольшевицького фронту народів.Дотогочасна діяльність УПА й ОУН принесла в тому напрямі поважні висліди. СусідиУкраїни та наші природні союзники в антибольшевицькій боротьбі запізналися з нашимидіями, з концепцією, стратегією і тактикою. Це для них стає взірцем — прикладом донаслідування та орієнтаційним шляхом. Дії УПА й ОУН по цій лінії вповні уодностайнені.Крім постійної політично-пропаґандивної акції, найкращі висліди дають рейди УПА на чужітерени, які мають революційно-політичні завдання і в яких, побіч партизанських операцій,ведуться широкі пропаґандивні акції. Такі рейди з України відбуваються у всіх чотирьохнапрямах на терени сусідів, напр. на Білорусь, Румунію. Так само з західніх окраїнвідбуваються рейди в Польщу, на Словаччину, Чехію, Мадярщину, останньо теж попідбольшевицьких теренах Австрії. Успіхи рейдів УПА у поширенні революційної боротьбиі спільного протибольшевицького фронту народів — великі.Довкола останніх великих рейдів на Захід поширилось багато неправильних поголосокі пресових вісток. Передусім цілком помилкова інтерпретація, що це УПА виходить з ріднихземель. Маємо справу з рейдовими операціями декількох відділів УПА, які оперували назахід від лінії Керзона, а не на матерніх землях. Такі рейди на терени західніх сусідіввідбуваються постійно, кожного року. Цього літа вони особливо посилились у зв'язку зпосиленням боротьби на західніх окраїнах.Як відомо, Москва постановила усіма силами таки винищити українське населення назахідніх окраїнах під Польщею та розбити діючі там українські революційні сили.Дотогочасні намагання в тому напрямі агентурного варшавського уряду і збольшеви-ченогопольського війська, під прихованим кермуванням большевицьких старшин і такій жеспівучасті відділів НКВД — виявились безуспішними. Москва мусить одверто перебрати всвої руки ведення операцій проти УПА на підпольських теренах, кинути до того великівійськові з'єднання та заанґажувати під своїм кермом змобілізовані армії Польщі і ЧСР. Тоговже не можна зробити тихцем, ворог примушений виступати відкрито, не зважаючи нашкідливі наслідки для його зовнішньої політики. СССР, Польща і ЧСР укладаютьформальний договір про спільні воєнні дії проти. УПА.З початком літа ц. р. ворог розпочав генеральну офензиву на трьох фронтах. Його плянбув такий: арміями СССР, Польщі і ЧСР, створити три великі і щільні фронтові лінії зпівдня, півночі й заходу, замкнути в їх трикутнику частини УПА й революційне підпілляОУН західніх окраїн, розторощити і зліквідувати їх, стиснувши трьома валами, з усіх боків.Але ворогові не вдалося досягти наміченої мети цілої офензиви. Крім неспівмірноговідношення сил, героїзм українських революціонерів і досконала партизанська тактика УПАмали перевагу над зусиллями ворога. Стратегічний плян УПА — звести на нівець ворожуофензиву полягав у тому, щоб не дати себе замкнути і здушити у трикутнику трьох фронтів,тільки прорвати його і розвинути офензивні партизанські дії не там, де ворог хотів би звестибій, де він зосередив свої сили, а там, де він слабший, менше приготований. Удосконаленняпартизанської тактики, знамените опанування її добре вишколеними і заправленими всімивідділами УПА, незрівняна хоробрість у боях, вміння виманевруватись з найтруднішихситуацій, блискавкова рухливість, наскакування на ворога там і тоді, де він не сподівається— уможливили успішне виконання того, здавалось би, фантастичного пляну проводуреволюційної боротьби на західніх окраїнах.Під час ворожої офензиви за лінією Керзона частини УПА — Захід розпочали посиленупартизанську діяльність в смузі на схід від лінії Керзона. Тими діями вони значною міроюзв'язали большевицькі сили, які були призначені до атакування і постачання, через тевідтяжили УПА за лінією Керзона, ослабивши большевицький, південний фронт. Значні силиУПА й бойового підпілля ОУН, за лінією Керзона прорвали ворожі фронти на багатьохвідтинках і, згідно з пляном, пішли в рейди. Вони розгорнули широкі партизанські дії,оперуючи з швидкою рухливістю на теренах поза смугами концентрації ворожих сил. Черезте приневолили ворога розсіяти свої сили по широких теренах, де рейдують та можутьрейдувати відділи УПА. Маючи далеко більші комунікаційно-технічні спроможності,большевицькі частини, а ще менше польські і чеські, не можуть рухливістю дорівнятисьрейдуючим відділам УПА. Тож не можуть послуговуватись тактикою швидкої погоні. Аспроби оточування і замикання рейдуючих не мають виглядів на успіх, якщо ті відділизуміли вирватись з трикутника трьох фронтів. Тому ворог мусів перейти до стаціонуванняроздрібнених військових частин по цілих «загрожених» рейдами УПА теренах, щоб бодайтрохи поборювати відділи УПА там, де вони появляються, і щоб не компромітуватися переднаселенням тим, що українські революціонери свобідно з'являються та ведуть своювійськову і пропаґандивну роботу, а промосковські урядові війська даної країни навіть непоказуються. Таким чином рейди по цілому глибокому запіллі ворожих фронтів відтягнулизначні сили проболь-шевицької польської і чеської армії, ослабили ворожий натиск назахідніх окраїнах та ударемнили велику офензиву потрійного союзу.З проламаного трикутника за лінією Керзона пішли рейди напрямом на північ іпівнічний схід — в Польщу і на Білорусь, на захід і на південний захід, в Чехію, Словаччину,Мадярщину, Австрію. Головна частина рейдуючих відділів не відривається повністю від базреволюційного руху на рідних землях, спирається на них, роблячи ближчі, чи дальші випади.Деякі відділи пішли у далекі рейди, відорвавшись від випадових баз і головних сил. Вонидоходять до західніх кордонів підбольшевицької зони в Середній Европі. Частина тихвідділів та окремі групи, у вислідї воєнних дій переходять на невтральний терен.Крім військово-бойових завдань, рейди УПА по чужих країнах маютьполітично-пропаґандивні цілі, що стоять тепер на першому місці. Успіхи в поширенні середінших народів протибольшевицької революційної боротьби та концепції спільного фронтуАБН — це тривкі успіхи нашої боротьби, дальший, поважний крок до перемоги. А останнірейди УПА, зокрема на Захід, зробили в тому напрямі дуже багато.Таким чином з великої офензиви, якою СССР та її сателіти Польща і ЧСР хотілирозгромити і знищити українські революційні сили на західніх окраїнах, зродились широкіконтрофензивні дії УПА — великі рейди, що не тільки зберегли повстанчо-революційні силивід знищення, але принесли поважні успіхи українській революції.Як бачимо, ціла революційна, політична й мілітарна боротьба УПА й ОУН ведетьсяпляново в кожній ситуації, на всіх теренах. Вона йде послідовно по лінії здійснення нашоївизвольної концепції. Знаючи цю концепцію, можна бачити в усіх діях послідовнепереведення одного пляну. В усіх акціях іде не тільки про безпосередній, матеріяльнийефект, тільки в першу чергу продовжування, поширення революційної боротьби,мобілізування щораз більше нових сил, щораз ширших мас та приєднування інших народівдо спільного антибольшевицького фронту. Всі зусилля, труди та жертви, які причиняютьсядо такого розвитку і росту визвольної революції, покладені за добру справу, оправдуються,бо вони ведуть до перемоги єдиним правильним шляхом.