Перспективи української революції. Степан Бандера

ЗАВДАННЯ ОУН ПІД СУЧАСНУ ПОРУ. ЗАВДАННЯ ОУН В УКРАЇНІ

Ця стаття — це матеріял, що його Ст. Бандера підготовив на III Конференцію ЗЧ ОУН, яка відбулася в квітні 1951 р. З тих матеріялів був друкований тільки один («Сурма», ч. ЗО, квітень 1951 р.), а саме завдання членів ОУН в Україні і членів на чужині, а два інші підрозділи: «Теренові специфічності» та «Окремі завдання на випадок війни» були пропущені редакцією журналу з уваги на конспіративний зміст. Треба припускати таку можливість, що до готової праці С. Бандери ввійшли деякі доповнення чи зміни з боку інших членів тодішнього Проводу ЗЧ ОУН, як Ст. Ленкавського, Я. Стецька та ін. Підрозділ «Наші завдання за кордоном» не був працею Ст. Бандери.

***

ОУН творить хребет визвольної боротьби, як провідна політична сила, яка створила УПА і УГВР, і яка провідною залишилася до сьогодні. ОУН має на меті підготовити збройний зрив в Україні й допомогти в його організації, координуючи його спільно з визвольними організаціями інших поневолених Москвою народів в усьому підсовєтському світі. Суттєвим для національного визволення є якраз зброя-армія, тому всі наші сьогоднішні заходи є спрямовані на те, щоб підготовити її, себто — озброїти народ Збройний зрив є зенітом боротьби на всіх відтинках життя, які служать якраз йому. Національна революція є тотожна з національно-визвольною війною проти наїзника, національного ворога. Тому добре мати на увазі окреслення «війна», якщо мовити про національну революцію. Соціяльні революції символізують барикади, національні — дивізії. Для успішного проведення національної революції в Україні і в усіх підсовєтських країнах найважливішою є розбудова свідомого своїх завдань, цілеспрямованого, здисциплінованого, фанатичного кадру політичних провідників та організаторів революції. Надія на автоматизм, попутництво, чи хвостизм революції — це найбільша для неї загроза. Політична командна організація мусить становити моноліт, що знає, чого хоче, і згідний поміж собою не лише щодо неґативного, а й щодо позитивного образу майбутнього. Політична організація в Україні не може творити конґльомерату різних елементів, не може бути резистансом французького типу, де були об'єднані негативною ідеєю різноманітні елементи, які зразу після війни схопили себе за горло. Одначе, для того, щоб залучити до боротьби всіх, хто лише хоче боротися, треба ширшого перстеня довкола монолітного ядра — ОУН. Базу для такого перстеня дає УГВР, її плятформа. Проте ж ініціятивною завжди мусить остатися організація, яка жодної проблеми не ставить половинчато, чи узгіднено, але категорично. УГВР — це необхідне завершення для цілости боротьби, і зокрема для збройної сили — УПА, яка має охоплювати всі многогранні елементи з народніх шарів. Маршувати найширшою всенародньою лавою можна тоді, коли в цій стихії є ядро, що ніколи не зійде на манівці. Це дві взаємозалежні речі: залучування до боротьби найширших кіл і розбудова серед них цілеспрямованого і здисциплінованого організованого ядра. Мотором поширювання революційної армії надалі залишиться політична організація, яка творитиме теж кістяк революційної армії, що завжди була й буде політичною армією. Тим більше в час падіння большевизму, коли буде творитися низка нових ворожих п'ятих колон з боку Росії та інших ворогів України, необхідно закріпити таке політикум армії. Передумовою збройного зриву є ідейно-політичне перевиховання і вже сьогоднішнє пов'язання з безпосередньою боротьбою народніх шарів на всіх відтинках життя: соціяльного, культурного, господарського, церковного і т. п. Українські ідеї і концепції окремих ланок життя, скріплювання органічних питоменних внутрішніх вартостей, протиставлення стихійних намагань встановляти свою організацію окремих ділянок життя, напр., підтримка боротьби за приватну власність хлібороба на землю проти колгоспу (тобто органічно пов'язувати боротьбу сьогоднішнього дня з завтрішнім, здійсненим в українській державі, образом усього життя) — це повсякчас суттєве завдання. Два національні організми з цілком іншою концепцією життя постійно стоять проти себе — Україна і Росія. З цим фактом пов'язати організовану боротьбу — значить зробити її переможною. Усі ці процеси на різних ділянках життя мусять ефективно збігатися в зенітальному напруженні революції — в збройному повстанні. Цей факт постійно треба доводити до свідомости народу. Завданням ОУН під сучасну пору є проникати в усі українські прошарки, в усіх ділянки життя, розбудуватися на всіх теренах України і поза нею, де живуть українці, ініціювати і вести такі дії, щоб у них приймали участь найширші кола в різних можливих формах, у власній обороні перед винищуванням з боку ворога, і в означених випадках — означені наступальні акції. Зокрема особливу увагу треба надалі надавати освідомній праці, словом і ділом. Окремий відтинок творять вояки совєтської армії, в якій треба посилити нашу дію. Мета цього — щоб на випадок збройного зриву вояки совєтської армії переходили на бік повстанських армій, які вже сьогодні (байдуже, яка їхня сила) творять ядро майбутніх мільйонових національних армій. Наше гасло — розподіл російської імперії на національні держави в організаційному відношенні проникає теж тут — розподіл совєтської армії на національні армії. Ключева ідея, національна, дає розв'язку для всіх проблем, зв'язаних з боротьбою. Проти імперіяльної стоять національні, проти армії насильства — армії свободи! Завдання українського революційно-визвольного табору не вичерпуються українською територією й українськими скупченнями поза нею. Перемога над Росією є можлива тоді, коли всі поневолені народи валитимуть тюрму єдиним, об'єднаним фронтом. Поширювання ідей спільного фронту, творення його на кожному місці, координація дій, спільне плянування — це завдання того часу. Ідея і концепція АБН дає відповідь на московську політику розсіювання, бо створює можливість боротьби за власну національну державність також поза власною етнографічною територією, зв'язавши в одне долю всіх народів. За самостійну Україну можна боротися і в Туркестані, і в Сибірі, і навпаки — за самостійні Ідель-Урал чи Грузію в Україні. Ми вважаємо російський народ за загарбника, тому не сміє бути притупленою гострота українського антиросійського фронту, ані не сміє поширюватися серед українських народніх прошарків баламутство. Загально: завданням ОУН-УПА-УГВР є тепер в Україні і взагалі в підросійському світі, перший фронт (з погляду Заходу другий) пляново зорганізувати, зцементувати в сенсі політичному, мілітарному, фронт національно-визвольних революцій поневолених народів, ведених за одним генеральним пляном і за ті самі цілі. Терен дії: увесь СССР і країни «сфери його впливів». Політична організація мусить бути збережена за всяких умов, хоч би це були лише порозкидані (по різних осередках) кущі однодумців, але з стійким поглядом і ясною метою дії. Ми є переконані, що за ніякого терору вже не можна буде ліквідувати нашої організації. Моменту революційного зриву ніколи не можна передбачати, ані вирахувати. Нераз мала іскра викликує великий пожар. Ці, найзагальніше відмічені, наші завдання є важливі і на випадок війни, яка не міняє головних напрямних нашої стратегії, метою якої є в кожній ситуації знайти ініціятивно найдогідніший момент для збройного зриву. З вибухом війни входить у гру окремий чинник. Така чи інша наша постава до нього є залежна від: а) проголошених західнім світом цілей війни, тобто його постави до УССД і розподілу російської імперії; визнання України суверенним чинником і постави до інших поневолених Росією народів; б) стратегічно-воєнної концепції західнього світу, тобто розщіплення фронтів по всіх теренах імперії, чи однобічний удар у стилю Гітлера, що, зрештою, випливав із політичної концепції війни. Якщо б Захід ще до війни прийняв наші цілі, це означало б вилучення із знищувальної воєнної дії теренів України та інших поневолених Москвою народів, і концентрування на російській території, себто врахування другого фронту — за залізною заслоною. Розправляючись з ворогом у себе в хаті, треба тямити, що він остаточно лише тоді буде переможений, коли скапітулює на своїй землі. Це мусять враховувати члени поневолених народів, які будуть кинені на російську землю. Вони мусітимуть різними способами демобілізувати запілля, унеможливлювати його консолідацію. Очевидно, що є можливі різні варіянти воєнної стратегії. Успішність того чи іншого зумовлює правильність політичної концепції війни. У першій фазі війни (якщо в середині самого СССР не станеться щось непередбачене, яке створить для нас нагоду) нам треба буде зосереджуватися на політичну дію в СССР, підготову мілітарних кадрів, розбудову повстанчої армії, її поширювання, побільшування, з відповідними акціями, як цього уже нас навчила практика попередньої війни, на консолідацію дій з пов-станчими й політичними формаціями інших народів, проникання в лави червоноармійців, організування їхнього переходу в повстанчі армії, на розбудову нашої мілітарної і політичної сили, що її ми введемо в повну акцію у пригожий для нас момент. Безумовно, що при такій тактиці будуть жорстокі протиакції МВД, проти яких нам треба буде збройне боротися, одначе, лише таким способом можна розбудувати силу, яку все ж таки легше втримувати в час війни, ніж: сьогодні. Тому ми є переконані, що можливості нашої дії з вибухом війни скріпляться. Коли б мав бути всенародній зрив озброєного народу, про це треба буде вирішувати в кожночасній ситуації, розваживши сукупність справ і становища в середині імперії і на фронтах війни. Є можливим, що Захід, не маючи іншого виходу, займатиме становище до доконаних в Україні фактів у сенсі прихильного до них ставлення. Проте наша організація не братиме участи в жодних буферних розв'язках української справи, але розбудовуватиме власну силу знизу, в народі, і то так, щоб жодне розпорядження буферного українського «уряду» фактично не могло бути проведене в життя без нашої апробати, щоб усім було очевидно, що вирішною силою в Україні може бути лише та сила, яка суве-ренно ставить українську справу. Повсюдна приявність нашої мережі приневолить чужі чинники міняти свою настанову до української власнопідметности. За умов принципового заперечення української суверенности, наша боротьба не припинялася б. Розбудовуючи перший (з погляду Заходу другий) фронт на рідних землях, ми змагаємо за кордоном до того, щоб Захід визнав наші цілі і прийняв за свої та проголосив їх метою визвольної війни. Наявним показником прийняття їх мало б бути координування дій Заходу з другим фронтом через співпрацю з політичним координаційним осередком підпільних рухів і з мілітарним — повстанчих армій. Доки Захід цим способом не поставить української справи, немає підстав для того, щоб вірити в його добрі наміри. Доки, наприклад, не формується на еміграції українська армія на таких самих засадах і правах, як французька, чи голляндська в рамцях атлянтійської, — при визнанню політичного революційного українського диспонента тією армією, — так довго всі обіцянки Заходу будуть пустими словами. Ідея національно-державного визволення є така справедлива, що висування її найменшою мірою не комплікувало б дипломатичної ситуації західніх альянсів так, як не ускладнює її домагання свободи для людини. Наша акція за кордоном повинна йти в тому напрямі, щоб війні надати визвольного характеру. Наші завдання — здобути допомогу для власнопідметної акції, спертої на власні сили.