Поведінка, гідна спадкоємиці заможної родини

Розділ 12: Ти прийшов, наче сон (12)

- Але, сестричко, мій батько...

Дівчинка замовкла. Айсель не знала, від страху чи через дискомфорт, але з першого ж погляду було очевидно, що граф Артес погано піклувався про це дитя.

- Все буде гаразд.

- Правда?

- Ну, ти ж не думаєш, що твій батько зможе неґречно зі мною поводитися, правда ж?

І правда. Жінка перед нею, певно, залишиться незворушною навіть перед обличчям смерті.

Переконана її спокійним питанням, Ронель кивнула. Айсель розсміялася та занесла руку, м'яко погладивши дівчинку по голові. Попри інтуїтивний страх дотику, Ронель розуміла, що цей жест був лише проявом доброзичливості.

С-страшно...

Ронель мимоволі глянула на Теріота. Він з'їв броколі і сказав:

- Якщо тобі краще, не забудь з'їсти овочі.

- Гаразд.

- Я чув, що вона дуже сильно перебирає їжею, - він ткнув виделкою в сторону Айсель. Та тільки фиркнула і гордовито відвернулася, мовчазно визнаючи, що це правда.

Рейнард, що мовчки спостерігав за всім цим, засунув стільця.

- Айсі.

- Що, дідусю?

- Дозволиш доєднатися чи підеш сама?

- Буде легше, якщо дідуся там не буде.

Наслідки екстравагантної поведінки володарів родини та їхніх спадкоємців - зовсім різні. І якщо Айсель могла змогу використати брак досвіду, як виправдання своїй грубій поведінці, Рейнард не мав такої можливості.

- Переможи.

- Звісно, дідусю, - всміхнулася Айсель і озирнулася наостанок.

Рубі ткнув передньою лапою в руку своєї господарки і хитнув хвостом. Мов втішаючи її: «Не плач».

Дідусь та батько також несвідомо приділяли Ронель увагу. Приємно було бачити цей образ гармонійної родини.

Точно, я привела сюди цю дитину для того, аби дати їй нормальну родину, а не для того, аби знищити її минулу гнилу сімейку.

В спогадах виринула сцена, свідком якої вона стала у графському маєтку. Дитячий плач, безтямний крик графині і незбагненна байдужість її сина.

А ще граф Артес.

Айсель засмучувало те, як Ронель жахала одна тільки згадка про нього.