Поведінка, гідна спадкоємиці заможної родини

Розділ 10: Ти прийшов наче сон (10)

Ронель машинально закрила рот долонями, закусивши губу, щоб не закричати з переляку.

Проковтнула крик і клінула очима. Вона повільно повернулася, помічаючи власника несподіваного голоса.

Це був чоловік з роздратованим виразом обличчя, який, здавалося, нізвідки виник у тьмяному коридорі, ледь освітленому місячним сяйвом з шибок. І в ньому він здавався бліднішим самого місяця.

Потрапивши під промінь сяйва, на його шкірі проявилися сині вени, а зелені очі зблиснули. Він зачесав своє чорне волосся пальцями.

Чоловік схилив голову на бік. На його губах проступила ледь помітна усмішка.

— Це ти.

— Га?..

— І правда Дункан.

Ронель схилила голову, але чоловік тільки пирхнув.

— Тепер розумію, чому вона увірвалася до мене і закотила істерику.

Ронель зробила крок назад. Вона почувалася дивно. Зазвичай вона підсвідомо боялася незнайомців, але щось в цьому чоловікові, навпроти, заспокоювало її.

Не думаю, що він збирається мене вдарити, — підказало чуття.

Ронель перестала відступати, сором'язливо піднявши на нього погляд.

— Ем... Хто ви?..

— Теріот Дункан.

Д-Дункан! Т-тоді...

— Ви з пані Айсель...

— Я її батько.

Правда? — вирячила очі Ронель. Вони зовсім не були схожі ні в чому, крім кольору волосся.

— Угу, це так, — байдуже пробурмотів Теріот, здавалося, прочитавши її думки. — Вона пішла у свою мати. Але годі про це. Малечо, чому ти прокинулася о п'ятій ранку?

— М-мені не спиться... Не хочу більше спати... Вибачте... — вичавила вона з себе.

Здається, я йому завадила.

Але чоловік зупинив її жестом.

— Тобі немає за що вибачатися. До речі, що ти шукала?

— Як ви дізналися?

Теріот глядів на Ронель, яка вражено дивилась на нього у відповідь. Він ніколи не очікував побачити настільки легковірну та наївну дитину в родині Дунканів.

— Ти озиралася.

— А...

— То що ти шукаєш?