Магічний Університет Блекмор (книга І)

Розділ 2

Вранці Клер знову зустрілася з Ріком і за сніданком він продовжив розповідати їй всі відомі йому таємниці Університету.

— В цьому році, скоріше за все, в нас буде новий викладач по Магії Бою, кажуть місце викладача досі вільне,—промовив Рік жуючи якийсь хрусткий мучний виріб.
— Що ж трапилось з попереднім?— спитала Клер.

— Він зник безвісти, його вже з місяць ніхто не бачив,—він трохи стишив голос і нахилився вперед,- Брат говорив мені, що навіть королівський слідчий приїжджав, але нічого не знайшов...

— Мене трохи лякає це місце,— зітхнула Клер.

— Тобі можна нічого не боятися, ти вважай, що невразлива,— посміхнувся Рік і кивнув на вхідні двері. Кароліна Хеллфайр заходила до їдальні разом з темноволосою дівчиною, котра щось розповідала активно жестикулюючи. Він простежив за ними поглядом:— це Марго Калло, викладає зіллєваріння, вони ніби кращі подруги. Мати була звичайною покоївкою, а батько один відомий чаклун. Не заміжня, але дуже хоче це виправити, казали вона навіть намагалася звабити ректора Тарона, але марно. Він взагалі мало чим цікавиться, найбільш таємничий тут, про нього мало що відомо, навіть пліток немає, а це дивно... А ось мій куратор,— він вказав на похмурого чоловіка, що щойно увійшов до залу.— Ніколас Блекк, магістр Темної магії. Один з найкращих в цій галузі чарів.

Клер поглянула на кумира свого нового друга і відчула, як по її спині забігали мурахи. Від нього буквально несло темною енергією. Високий з чорним волоссям в чорному одязі з блідою шкірою і аристократичними рисами обличчя. Клер назвала б його дуже привабливим, якби він не лякав її до напівсмерті однією своєю присутністю. Хоча він навіть не глянув в їх сторону, на його спокійному серйозному обличчі застиг вираз невдоволення і зверхності, цей погляд був спрямований на Кароліну.
Він повільно підійшов до її столика та щось промовив. Калло в його присутності зніяковіла і опустила погляд долу, а Хеллфайр лише втомлено зітхнула і, закотивши очі та піднявшись з-за столу, пішла з ним. Марго лише дивилася їм вслід нервово закусивши губу.

Рік також уважно дивився куди вони пішли:

— Ти вже поїла?— поспішно спитав він. Коли дівчина кивнула він різко піднявся:— Ходімо,— він схопив їі за руку і потягнув з їдальні.