Магічний Університет Блекмор (книга І)

Розділ 12

Всю дорогу Клер мовчки йшла за Ніколасом, їй не дуже подобалася перспектива лишитися з ним наодинці на такий довгий час, враховуючи на скільки сильно він її приваблював. Вона почувалася максимально ніяково. А Ніколаса здавалося це трохи забавляло. Вони пройшли по коридору і він запустив її до кімнати, озирнувшись, щоб ніхто бува не помітив.

Зачинивши двері він промовив:

— Влаштовуйся, пізніше принесу книги, будеш вчитися. Поки можеш відпочити. Вечерю я принесу. Нікуди не виходь і нікому не відчиняй, ніхто не має знати, що ти тут.
Дівчина слухняно кивнула, дивлячись як за ним зачинилися двері. Вона озирнулася. Його апартаменти були оздоблені в темних тонах і освітлювалися декількома канделябром з чорного металу. Високі вікна закривали важкі темно-сині штори, збоку від вікна стояв письмовий стіл завалений купою свитків і книг, біля нього висока книжкова полиця з дуже старими на вигляд книгами в чорних палітурках. Посеред кімнати стояв невеликий диванчик, а в дальньому кінці кімнати велике ліжко, застелене темно синьою білизною. Клер вмостилася на диванчику і вирішила послухати його поради і відпочити, день сьогодні був важкий...

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

Леон Тріппо увійшов до таверни і озирнувся. Сьогодні тут було не дуже людно. Майже одразу до нього підскочила служниця:

— Магістр Тріппо?— спитала вона і коли він кивнув, поманила за собою.— Ходімо, на вас вже чекають.

Вона провела його вглиб приміщення до затишного закутку котрий погано було видно з входу, та з якого натомість, можна було оглядати все приміщення. Там в напівтемряві сидів який чоловік. Побачивши Леона він підвівся і привітався з ним. Коли вони сіли за стіл, він жестом відіслав служницю подалі.
— Я вельми вдячний, що ви погодилися зі мною зустрітися,— почав співрозмовник. Він так вдало обрав місце, що при всьому своєму бажанні Леон не міг розгледіти його обличчя повністю: тонкий промінь світла падав лише на частину його обличчя.— Я так розумію причину з якої мені потрібна ваша допомога, вам озвучили?

— Загальними словами,— кивнув Леон.

Чоловік кивнув.

— Мого діда зачаклували, дуже давно. В нього щось забрали і помістили сюди,— він вказав на скриньку на столі,— після того, він спить непробудним сном уже багато років. Використали невідоме нам закляття, чи ритуал. Я не зміг знайти жодної згадки в історії, коли б використовували щось подібне. Сподіваюсь ви зможете підказати чи можливо повернути все на місця.
Леон насупився і обережно відчинив скриню. На чорній оксамотовій подушці лежала фіолетова скляна сфера, в середині якої хаотично рухалася якась чорна субстанція. Леон провів рукою над сферою і відчув від неї потужну темну магію.