Магічний Університет Блекмор (книга І)

Розділ 3

Коли Клер повернулася до кімнати, відкривши двері побачила,на одному з пустуючих раніше ліжок, свою нову сусідку. Її світле волосся було заплетене в дві довгі коси з вплетеними в них квітами, а легка зелена сукня підкреслювала всі вигини її тіла. Незнайомка ніби сяяла зсередини, її білосніжна шкіра, здавалося, світилася якимось теплим ледь помітним світлом. Побачивши Клер дівчина піднялась і по-дружньому посміхнулась:

— Привіт, схоже ми будемо сусідками, мене звуть Іона, як ти могла вже здогадатись, я — німфа.

— Привіт, я Клер, рада знайомству,— також посміхнулась у відповідь дівчина.

— А ти хто?— нерішуче спитала Іона, кинувши задумливий погляд на джинси та просту білу блузку сусідки.

— В якому сенсі "хто" ?— незрозуміла Клер.

— Ну, я — німфа, а ти?

— А... я — людина... з Північних Островів...— трохи знітилася Клер.

— Маг, виходить,— кивнула Іона.
— Мої здібності ще не проявилися... я б не називала себе магом.— Клер присіла на край ліжка і зітхнула.

— Не хвилюйся, тут тобі точно допоможуть розкрити свій потенціал. Я так хвилювалася що мене поселять з кимось небезпечним, демонами чи вампірами... Слава Матінці Природі, що ти не виявилася кимось з них...

— Я теж рада, що ти не хтось з них,- засміялася Клер.
— Не подумай про мене погано, я не маю нічого проти цих рас,— промовила Іона,— але жити з ними страшнувато...— вона кинула погляд на книги, що принесла Клер і її очі миттєво збільшилися:— Ти була у бібліотеці?
— Так, вирішила одразу взяти книги, доки інші студенти не приїхали, щоб без черги... А що?

— Ти бачила бібліотекаря?— злякано спитала Іона прикривши рота пальчиками.

— Звісно,— кивнула Клер розуміючи переляк сусідки.— Поруч з ним навіть стояти моторошно, не те що дивитися на нього...

— Ох, Матінка Природа, я так боюсь... Сходиш зі мною? Будь ласка?— вона такими благальними очима подивилася на Клер, що та не змогла відмовити.

Декілька хвилин по тому, обидві дівчини входили в зал бібліотеки. Іона злякано стисла руку Клер, коли вони наблизилися до стійки, де одразу нізвідки матеріалізувався Личь. Він здивовано повів бровою, чи скоріше тим місцем де вона мала бути, глянувши на Клер та перевів погляд на зблідлу німфу.