Магічний Університет Блекмор (книга І)

Розділ 10

Марго зосереджено кидала інгредієнти в котел. Незважаючи на образу, вона хвилювалася за подругу і хотіла допомогти.
Зілля хлюпало і булькотіло постійно змінюючи колір з чорного на синій, зелений, червоний... всі кольори окрім білого. Таким воно стане аж за три дні, і лише тоді буде готовим. Вкинувши дрібку якогось сірого порошку, Марго зітхнула і почала вимішувати суміш.

Думками вона повернулася в минуле, коли лише вступила до університету, Кароліна тоді вже викладала Стихійну магію, і допомагала тодішньому декану факультету Стихій. Вони здружилися досить швидко і Кароліна завжди була доброю подругою, вони ділилися всім і могли обговорювати будь-які теми окрім однієї... Те, що було в підвалі. Марго так і не вдалося дізнатися головну таємницю подруги, та вона розуміла одне, щоб там не було — оберігати його дуже важливо, бо Кароліна відмовилася від всього прив'язавши себе до цього місця.
Вона була точно впевнена, що те, що зараз сталося якось пов'язане з "тим, що у підвалі". Не випадково зникло саме те зілля, яке багато років нікому не треба було... Прокляття "тихої смерті" надважке, одна людина його не проведе, воно потребує особливих умов і значного вливання сил. Якби Лич спізнився на кілька хвилин зілля уже б незнадобилося. За стільки років у Кароліни заявилися вороги, чи може вони й були давно, просто про них ніхто не знав...

Від думок її відволік невдовоний Леон, що влетів без стуку до її кабінету.

— Що відбувається?— нетерпляче спитав він.

— Ти про що?— спитала Марго, продовжуючи мішати.
— Що з Кароліною? Чому Лич вирішив, що він головний? Що за таємниці?

— Надто багато питань,— зітхнула Калло.— Що з Кароліною, ти знаєш. Чому Лич командує, гадки не маю... а про таємниці не в мене питати треба, то не мої таємниці.

— Чому вона досі непритомна? Ти мала дати їй зілля.

— Якби воно в мене було, вже б дала,— зберігаючи спокій промовила вона.

— Тобто? В тебе мало бути зілля...

— Мало бути, але нема... Леоне не заважай, мені треба варити все заново.

— Вона доживе?— нахмурився Леон.

— Лич сказав, що підтримає в ній життя стілки скільки треба...

— Але ж будуть побічні ефекти...— він сів у крісло і Марго зрозуміла, що він не збирається йти.