Магічний Університет Блекмор (книга І)

Розділ 6

Студенти першокурсники зробили половину роботи замість Алекса. Вислухавши доповідь фамільяра, він відіслав його продовжувати нагляд за Мортоном, а сам вирішив нарешті поговорити з хранителем.
Кароліна йшла коридором, гортаючи якийсь старий фоліант, повністю зосереджена на своїх думках. Вона не одразу його помітила, а зіткнувшись з ним, розгублено закліпала очима і випустила з рук книгу.

— Довго будеш мене уникати?— невдоволено спитав Алекс, притиснувши її до стіни.

— Я не уникаю... просто багато справ,— ледь чутно промовила вона, притискаючись до стіни і не заючи куди дівати очі.

— А мені здалося, що уникаєш. Я тричі намагався з тобою поговорити, та варто тільки наблизитись ти одразу кудись зникаєш. Є розмова.— Останнє він прошепотів їй на вухо, від чого по її спині табунами забігали мурахи.

Вона глибоко вдихнула, заплющивши очі, намагаючись взяти під контроль свої емоціі.

— Якщо ти маєш на увазі те, що трапилось вночі, то все Блекк винен... я не знала, що то ельфійське вино...— швидко заторохтіла вона.

Він трохи відсторонився і поглянув в її обличчя:

— Взагалі не про це хотів поговорити...— похитав він головою.— Шкодуєш?

У відповідь Кароліна нерішуче похитала головою, опустивши очі.

— Скажи, що не хочеш мене тут бачити, і я поїду.

Вона підняла на нього очі і ледь чутно прошепотіла:

— Я не хочу щоб ти їхав...

Алекс хитро посміхнувся і, міцно обійнявши її, жадібно поцілував.
З-за рогу почулися голоси. Книга, що досі лежала на підлозі, підлетіла в руку Кароліни. Іншою рукою вона обійняла Алекса, відповідаючи на поцілунок. За мить вони зникли в вогняному стовпі і студенти, що ввійшли до коридору, вже нікого не побачили.

Вогонь переніс іх до апартаментів Хеллфайр. Якийсь час Кароліна насолоджувалася миттю і віддавалася почуттям, та коли відчула, що Алекс, підійнявши поділ сукні, поклав руку на її оголене стегно, відсторонилася. Про всяк випадок зробила кілька кроків від нього і, перевівши дух, промовила:

— Мабуть таки краще спочатку поговорити.

— Так,— він кивнув, і обпершись об письмовий стіл продовжив:— Я не хотів поспішати, та виявилось, що часу обмаль. Сфера тут.