КОЛОНІЯ. Історія Ріки

Розділ 6 «Розклад»

Зовні наша Їдальня виглядає як величезна, частково зруйнована промислова будівля, що нагадує старий завод. Її масивні двері, обрамлені іржавими металевими рамами, завше стоять відкритими, запрошуючи всіх всередину. Великі вікна, деякі з яких без скла, дозволяють сонячному світлу проникати всередину, створюючи гру світла й тіні на потрісканих стінах. На даху будівлі височать численні металеві труби різних розмірів, з яких періодично виривається густий сизий дим, що підіймається в небо, створюючи трохи гнітючу атмосферу.

Всередині Їдальня має прямокутну форму, а великі квадратні колони, що підтримують стелю та розташовані рядами, надають приміщенню відчуття монументальності. Величезні вікна, крізь які вдень проникає яскраве сонячне світло, наповнюють приміщення теплом і затишком. А вечорами, коли сонце заходило за обрій, тут запалюються лампи, що випромінюють м'яке блакитне світло, яке ніжно огортає приміщення, створюючи атмосферу спокою та умиротворення.

Стіни та колони Їдальні викладені білим кахлем, кожна плитка якого має дивовижний випуклий орнамент з прихованими символами. Ці візерунки, наче виткані з таємниць минулого, завжди здавалися мені загадковими й притягували погляд. Я довго намагалася розгадати ці орнаменти, вивчаючи кожну деталь з надією знайти ключ до їхнього розуміння, проте мої знання в таких символах виявилися недостатніми, і зрештою я залишила цю ідею.

Підлога в приміщенні викладена металевими плитами, що створює певні незручності для всіх, хто тут перебуває. Кожен предмет, що падає на неї, видає жахливий, пронизливий звук, який луною розноситься між колон, створюючи відчуття, ніби приміщення оживає та відгукується на кожен рух. До того ж коли цю підлогу миють, вона стає слизькою, і кожен крок перетворюється на випробування, змушуючи людей рухатися обережно, щоб не втратити рівновагу. З якою метою було обрано саме таке покриття — для мене залишається загадкою.

У дальньому лівому куті приміщення розташовується Роздавальна, мовби прихована від основного простору, але водночас невіддільна його частина. Там стоїть великий стелаж із тацями, акуратно розставленими в очікуванні своїх власників. Процес простий і зрозумілий: підходиш до стелажа, береш тацю, проходиш до Роздавальної, де отримуєш порцію їжі та йдеш до вільного місця. Цей ритуал повторюється тричі на день, створюючи відчуття стабільності та порядку, наче невидимий годинник, що відмірює час у цьому просторі. Кожен рух, кожен звук — від шелесту таць до тихого дзвону посуду — створюють симфонію повсякденного життя. Тут завше в повітрі витає аромат свіжоприготованої їжі, що змішується з легким запахом металу та пластику.