Вже на вулиці, коли ковтнула свіжого повітря, я відчула, як тривога повільно відступає, даючи волю спокою. Теплий вітерець ніжно торкався мого обличчя, наче намагаючись угамувати розпалені думки та серце. Мені не хотілося нікого зустріти, тому вирушила в бік Навчальних класів, де в неділю ввечері завжди панувала тиша. Учні зі статусами вище, ніж «Молодша Школа», наразі на вечері, а згодя розійдуться по Житлових приміщеннях та займуться своїм дозвіллям до Відбою. Зазвичай у цей час Дорослі також не відвідують цю частину Колонії, бо зайняті своїми справами десь в інших місцях.
Я нерівним кроком чимчикувала бетонними плитами, поринувши у свої думки...
Зараз за календарем — пізня осінь, а незабаром прийде зима. Дивна зима без снігу. Я бачила сніг лише на картинках у книжках. Навіть не могла уявити, який він навпомацки, на запах, на смак... Дорослі казали, що коли клімат змінився — снігу взагалі не стало. Навіть штучного снігу більше немає. Наприклад, в приміщеннях Кухні розташовані морозильні камери, але тільки із сухим заморожуванням. А щодо інших опадів — то це в нас зовсім рідке та дивне явище. Наприклад, років п'ять тому мжичив дуже дрібний дощ... і всі мешканці Колонії були в захваті. Проте ніколи за своє життя я не бачила справжньої зливи. А так хотілося б відчути, як з неба, наче з душу, ллються люті потоки води... А сніжинки? Либонь, як же це чудово.
Дерева, кущі та квіти теж більше не ростуть на вулицях, їх вирощують Дорослі в Теплицях чи Оранжереях. Всі рослини постійно підгодовуються спеціально розробленими речовинами, тому вони майже завжди цвітуть, створюючи ілюзію вічної весни. Я ніколи не бачила, як листя жовтіє та падає на землю, утворюючи золотий килим під ногами... Це завжди здавалося мені чимось чарівним і недосяжним.
Мабуть, взагалі дивно думати про такі чудернацькі речі, але мене це завше заспокоювало та надихало. Зараз, наприклад, дуже хотілося б залізти кудись високо й звідти спостерігати за Учнями, що йдуть унизу. Хотілося б побачити обрій, не на картинках, а справжній… І світанок, і пустелю… І ще багато чого. Але навколо, по периметру, височіє могутня бетонна Стіна, що приховує і світанок, і обрій, і пустелю, і… весь світ. Ех!
Я підняла голову вгору та побачила дивовижне зоряне небо. Хоча б воно ще було доступне.
На мене дивилися тисячі зірок. Я примружилася та покрутила головою — зірки танцювали! Так само я робила в дитинстві, коли хотіла відчути, що не одна. Зірки немов усміхалися мені, одразу всі разом. Я помахала їм рукою.
ВИ ЧИТАЄТЕ
КОЛОНІЯ. Історія Ріки
LosoweЧас написання 2014-наші дні Роман-антиутопія Звичного світу більше не існує. Людство, охоплене жагою до прогресу, майже винищило себе. Міста зруйновані, технології зникли, а мільярди людей загинули від стихій та хвороб. Дітей-сиріт, які втратили бат...
