КОЛОНІЯ. Історія Ріки

Частина 1. Розділ 1 «Номер 30-15»

- 30-15! - пролунало в мене над головою.

Я здригнулася та підвела очі нагору. Начальниця Колонії Оверсі дивилася прямо на мене поглядом, який наче спопеляв.

- 30-15, ти знову спиш на ходу? Давно не була у Карцері? Скучила?

- Ні, Начальнице Колонії Оверсі... - промимрила розгублено я. - Трохи задумалася...

- Що ти зробила? - огрядна, вайлувата жінка з рідким, жирним, нерівно підстриженим волоссям та огидним свинячим обличчям із потрійним підборіддям перевалилася через поручні високої трибуни. Кров швидко прилила до її й без цього не блідого лиця, і вона одразу стала червоною, як помідор. - Задумалася? Здається, минулий випадок тебе нічого не навчив! Тобі заборонено думати, чи ти забула?

Її неприємний сиплий голос відлунився десь у моїй голові, змушуючи трохи зщулитися. Я заледве впоралась з тим виром почуттів, що юрмилися в моїй душі.

- Ні, не забула, Начальнице Колонії Оверсі! - вже чіткіше відповіла їй.

- Отож про всяк випадок, я тобі нагадую... - вона взяла рупор і, приклавши його до своїх губ-вареників, закричала голосом, який нагадував скрипучі двері старого будинку: - НОМЕР «30-15», ВИРУШАЙ-НО НА КУХНЮ! І ЗАХОПИТИ З СОБОЮ номери «21-11» та «44-07»!

Я гнівно зиркнула на неї, збираючись уже щось відповісти, але мене штовхнув у бік хлопець, на голову вище за мене, смаглявий, з темним коротко стриженим волоссям та темними, майже чорними очима, які нагадували найглибшу безодню.

- Ріко, не пхай пальці між дверей! - похмуро промовив він тихим басом.

Важко зітхнувши та опустивши голову, я попленталася до Кухні, проте перед тим встигла помітити ненависну гидотну посмішку на свинячому обличчі Начальниці Колонії Оверсі.

- Не переймайся, Ріко. Кухня - це ж не найгірше, - нас наздогнало дівчисько зі злегка кучерявим, рудим волоссям, що палало яскравими іскрами на сонці. Її сірі пронизливі очі та густо поцятковане ластовинням миле личко у формі сердечка випромінювали надзвичайне тепло, що зігрівало до глибини души. В Колонії її офіційно називали «44-07», а я звала її Еббою.

Ми всі - Учні Колонії - пронумеровані та повинні звертатися одне до одного по номерах, наприклад, «17-25» чи «36-14». Мій номер - «30-15». Проте, далебі, у нас всіх є імена та прізвища - їх записують, коли ми потрапляємо до Колонії. Хоча більшість дітей дивним чином забуває свої імена, а деякі, що потрапили сюди зовсім маленькими, наприклад, такі, як я, їх взагалі не знають... Проте торік, випадково дізнавшись, що я не просто «номер у списку», що я - людина, яка мала минуле, мала сім'ю та батьків - влізла до кабінету Начальниці Колонії Оверсі (або «міс Піґґі», як її називаємо ми з друзями) та дізналася своє справжнє ім'я - Веріка Клауд.